|
Жужанський каганат
Жужанський каганат — у 330—555 роках конфедеративна держава кочових племен Монголії і Маньчжурії під проводом жужанів. Займала терени сучасної Монголії, Північного Китаю та частини Далекосхідної Росії та Казахстану. Перша з кочових політій, що керувалася каганами (з 402). Походження жужанів невідоме. Їх пов'язують з протомонголами або прототюрками. Межувала на півдні з Китайською цивілізацією. Занепала внаслідок протистояння з тюрками, а також китайськими династіями Північна Ці й Північна Чжоу. Нащадків жужанів іноді помилково пов'язують з аварами, які з'явились пізніше у Східній Європі[1]. Назва
Назва з'являється у історії з наказів імператора Північної Вей Тайу (Тао Тоба, що правив у 424—452 роках), який воював з ними й намагався їх вгамувати. ПоходженняПращур жужан Мугулюй засвідчено був початково рабом народу туоба, що мешкали на північн від Яньцзи. Нащадок Мугулу Юйцзюлюй Шелунь був першим вождем який спромігся об'єднати народ жужан й здобути владу над теле й сяньбей. Шелунь був також першим зі степових кочовиків що назвався титулом каган у 402 році, що був початково званням князів сяньбей. Те трохи, що відоме про жужанських можновладців знаходимо у «Книзі Вей» як відгалуження сяньбей. Жужанський каганат керувався племенем сяньбей, що залишилися у монгольських степах після масової міграції сяньбей на південь у Північний Китай й формування ними там численних державних утворень. Розквіт імперії Жужани стали уперше відомі підкоренням теле й формуванням імперії що простягалася до Хулуна у східній Внутрішній Монголії. На заході імперії була орда ефталитів, що були васалами жужан до початку 5 сторіччя. Жужани володіли монгольськими степами від маньчжурської межі до Турпана і можливо до східного узбережжя озера Балхаш, а також від річки Орхон до Застінного Китаю. Кінець панування жужанПочатком кінця піднесення жужан було відпадіння на заході ефталитської орди й численні внутрішні конфлікти, що підбурювалися китайськими агентами. 508 року теле перемогли жужан у битві. У 516 році жужани перемогли теле. Після відкинення пропозиції про монархічний шлюб жужанами тюркський вождь Туцзюе приєднався до держави Західна Вей, наступниці держави північна Вей, й повстав проти жужанського панування. 555 року вони повідрубали голови у 3000 жужан. Останній жужанський каган разом з жужанською шляхтою втекли до Західної Веї, проте були страчені на вимогу тюрка Туцзюе. За європейськими джерелами жужани втекли степами на захід після такого жорстокого відношення переможців, що стала відома у Європі й Україні навалою аварів. Саме з цим періодом можна пов'язувати поширення іншого відомого ще китайцям етноніма жужан — татар. Жужани підкорили сучасні краї Сінцзяну, Монголії, Туркестану, південь Сибіру й частину Маньчжурії з кінця 4 сторіччя. Їхні часті вторгнення істотно впливали на сусідні країни. Хоча вони мали тюркський народ ашина у своїй федерації, проте саме вони поклали край владі жужан у спілці з іншими степовими народностями й китайськими державами Північна Ци та Північна Чжоу 552 року. Північна Вей, створила шість військових таборів — гарнізонів, що межували з жужанами, які згодом стали вогнищем ряду великих заколотів на початку шостого сторіччя проти китайської держави. ПравителіВожді
Кагани
Примітки
БібліографіяДжерела
Монографії
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
