|
Ернульф Тіґерстедт
Áксель Éрнульф Тíґерстедт (швед. Axel Örnulf Tigerstedt, * 29 вересня 1900, Гельсинкі — † 6 листопада 1962, Стренґнес, Швеція) — шведсько-фінський поет, прозаїк, перекладач і журналіст. Біографічні даніНародився в сім'ї відомого наукового діяча, геолога й дендролога Акселя Фредріка Тіґерстедта та Марії Гелени Флоренс фон Шульц. Мав сестру Марію й братів Єрана, Карла Ґустава Людвіґа, Акселя Улофа та Еріка — видатного винахідника. У творчості вживав псевдоніми. «Аксель Фредрікссон» — як данину давній скандинавській традиції зватися по батькові. «Ерік Фаландер» — як пам'ять про колишнє родове прізвище, яке мали Ернульфові предки до 1691 року, коли стали шляхтичами з прізвищем Тіґерстедт. 1918 р. Ернульф Тіґерстедт почав друкуватися, а з 1920-х років співпрацює з різними мас-медіа. Довгий час діяв у галузі пропаганди, зокрема брав участь у роботі Державної інформаційної служби. На початку 1930-х Тіґерстедт вступив у крайньо праву й ультранаціоналістичну, так звану щирофінську Патріотичну народну партію. Був заступник голови товариства «Данте Аліг'єрі», у 1933—1934 рр. очолював фінський ПЕН-клуб. 1942 року з ініціативи Геббельса засновано Європейську спілку письменників, і в березні цього ж року з фінського боку її статут підписали Арві Ківімаа й Ернульф Тіґерстедт. Членами спілки стали Міка Валтарі, Майла Тальвіо, Ір'є Сойні, Вільйо Каява, Бертель Ґріпенберг, Тіто Колліандер та інші. У міжвоєнний час і роки війни Тіґерстедт був головний ідеолог угруповання молодих правоекстремістських письменників у видавництві Седерстрема. До цієї групи, що мала неофіційну назву «Чорна гвардія», належали, зокрема, кузин Тіто Колліандер, Єран Стеніус і Едвард Роберт Ґуммерус. На початку осени 1944-го Тіґерстедт мусив емігрувати до Швеції, бо інакше ризикував зазнати репресій від комуністів. Був двічі одружений. Спершу з Гільмою Терезою, а тоді з Анітою Тіґерстедт (Катані). Мав дочку Крістіну. ТворчістьПережиття часів громадянської війни у Фінляндії й сильний консерватизм родинних традицій дуже вплинули на формування Тіґерстедта як творця, а згодом спонукали його стати прихильником італійського й німецького фашизму. Маючи закладеною в основі свого світосприйняття класичну суперечність між культурою й природою, молодий літератор перейняв учення таких філософів, як німець Освальд Шпенґлер і американець Лотроп Стоддард. 1918 року Ернульф Тіґерстедт опублікував свою першу збірку віршів «Хвилі», позначену, як і дві наступні — «Новели» й «Exercitia», учнівством і наслідуванням Гейденстама. Справжній успіх принесли дві поетичні збірки «Біля межі» (1928) та «Брила і доля» (1931) з модерністично забарвленою лірикою, характерні естетизмом і вивищуванням європейської культури. У тридцятих роках багато хто у Швеції й Фінляндії вважав Тіґерстедта одним із найвидатніших модерністів. Згодом вийшли збірки есеїв «Постріл через грань» (1934) та «Без орлів» (1935). Збіркою віршів «Праведні путі» (1933) він поставив себе далеко по правий бік барикад у тодішніх політичних та літературних суперечках. Тіґерстедта характеризували як «ліричного прапороносця фашизму й нацизму у шведськомовних країнах». Заради справедливости слід зауважити, що він був таки вільний від расизму, властивого гітлерівському націонал-соціалізму. І поезії, і прозі Тіґерстедта притаманне схиляння перед силою. Особливо відчутно це в «Праведних путях» (1933), де автор вихваляє Марка Аврелія за перемогу над маркоманами, та в «Останньому етапі» (1940). У поемі «Принц» із цієї останньої збірки написано: Де перевага, там право. Під час Другої світової війни чітко виявився глибоко закорінений антикомунізм письменника. Тіґерстедт наблизився до платформи гітлерівців, і не останню роль у цьому відіграла його робота на державній пропагандистській службі. 1942 р. він видав дуже інформативну й близьку до життєвої правди книжку «Поліція дає бій радянським шпигунам у Фінляндії 1919 — 1939 рр.». У вкрай пронімецьких «Потаємних змовах» (1944) у глухій погрозливій тональності ведуться розмірковування про майбуття Європи, розмашистими мазками змальовано варваризм, що пошириться континентом, якщо Радянський Союз стане переможцем у світовій війні. Ці дві книжки потрапили до списку забороненої літератури, який у Фінляндії восени 1944 року складено на вимогу СРСР. Нині збереглося всього кілька примірників цих видань — зокрема в університетах Гельсинкі й Турку. Твори, написані в еміграції, сприймаються як трагічне намагання якось виправдатися перед самим собою, знайти душевну рівновагу й віддати належне новій батьківщині — Швеції. Власні твори
Переклади
Критика
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
