Експліцитна пам'ять

Експліцитна пам'ять (від лат. explicitus — «розгорнутий, розкритий») або декларативна пам'ять — тип пам'яті, при якому наявний досвід або інформація актуалізується довільно і свідомо.

Люди використовують експліцитную пам'ять протягом дня, наприклад, згадуючи момент зустрічі або згадуючи подію з минулого.[1] Експліцитная пам'ять передбачає усвідомлене згадування, порівняно з імпліцитною пам'яттю, яка є несвідомим, ненавмисним типом пам'яті. Актуалізація конкретного уроку водіння — приклад експліцитної пам'яті, а підвищення водійської майстерності в результаті уроку є прикладом імпліцитної пам'яті.

Історія

Дослідження декларативної пам'яті почалося в 1930-ті роки радянським фізіологом І. С. Бериташвили. Терміну «декларативна пам'ять» тоді ще не було, тому він називав її «образною» пам'яттю, і саме «образна пам'ять» займала провідне місце в його концепції нервово-психічної діяльності. Для вивчення даного виду пам'яті він проводив експерименти з тваринами. Собаці показували щось їстівне і ховали за одну з ширм (в лабораторії їх було кілька), після чого слідувала деяка затримка, протягом якої собака чекала, поки не відкриється доступ до ширми, за якою захована їжа. Досвід повторювали, ховаючи їжу і за іншими ширмами. Він же встановив мозковий субстрат образної пам'яті — видаляючи неокортекс у кішок і собак, він виявив, що їх образна пам'ять повністю зникала. Однак самі терміни «декларативна» і «процедурна» пам'ять у 1980-х роках ввели Л. Сквайр і Н. Коен, вивчаючи пацієнтів з амнезією. Вони спостерігали за пацієнтами з корсаківським синдромом з антероградної амнезією і пацієнтів, які отримували конвульсійні електрошокові впливи. Досліджувані пацієнти могли набувати і зберігати навик дзеркального читання, однак не могли запам'ятати і пригадати слова, які щойно прочитали.[2]

Підсистеми експліцитної пам'яті

Експліцитну пам'ять також називають декларативною. Декларативна пам'ять включає в себе запам'ятовування подій, слів, осіб і т. ін., і оскільки її зміст може бути «декларовано» (звідси і назва), вона вважається усвідомленою, тобто експліцитною.[3] Декларативна пам'ять включає в себе 2 підсистеми[1]:

• епізодичну пам'ять — складається зі спогадів про події в житті людини. Це можуть бути спогади, які сталися безпосередньо з суб'єктом чи просто спогади про події, які відбувалися навколо нього. Епізодична пам'ять дозволяє здійснювати ментальні «подорожі в часі» — спираючись на різні контекстуальні та ситуативні деталі з попереднього досвіду.[1]

• семантичну пам'ять — стосується загальних світових знань (факти, ідеї, смисли, поняття), які можуть бути сформульовані.[4] Семантична пам'ять, на відміну від епізодичної пам'яті, яка складається зі спогадів про досвід і конкретні події, що відбуваються протягом нашого життя, може бути відтворена в будь-який момент.[5] Наприклад, семантична пам'ять може містити інформацію про те, що з себе представляє собака, тоді як епізодична пам'ять може містити певний спогад про приручення конкретної собаки. Найчастіше людина дізнається про щось нове, застосовуючи знання, отримані в минулому.[6]

Кодування і відтворення

Кодування експліцитної пам'яті залежить від стимульованої низхідної обробки, в якій суб'єкт реорганізовує дані для зберігання.[7] Суб'єкт створює асоціації з раніше пов'язаними подразниками і переживаннями. Наступне згадування інформації, таким чином, значною мірою залежить від того, яким способом спочатку була оброблена інформація.[7]. Чим глибше людина аналізує навколишні явища, тим більш деталізований і глибокий слід залишається у неї в пам'яті, чого не можна сказати про поверхневий аналіз. Це називається ефектом рівня обробки. Простіше кажучи, щоб створити експліцитні спогади, людині потрібно переживати події: думати про них, говорити про них, писати про них, вивчати їх і т. д. Якщо студент читає підручник, а після цього пише тест, то семантична пам'ять, що стосується того, що було прочитано, поліпшується. Це опрацювання, «метод тесту», поліпшує запам'ятовування інформації. Це явище називається ефектом тестування.[8] Відтворення: оскільки людина відіграє активну роль в обробці інформації, то внутрішні сигнали, які використовувалися в обробці, також можуть бути використані для ініціювання спонтанного згадування.[7] Коли хтось говорить про події, слова, які він використовуює, допоможуть людині, коли вона спробує згадати цей випадок пізніше. Умови, в яких інформація фіксується в пам'яті, можуть вплинути на спогади. Якщо людина знаходиться в такій же ситуації, в якій вона перебувала, коли вихідна інформація була закарбована, їй набагато простіше буде згадати подію. Це відноситься до специфіки кодування і це також стосується експліцитної пам'яті.

Механізм утворення і збереження

Экспліцитна пам'ять формується за участю таких структур мозку, як кора великих півкуль, гіпокамп, нюховий мозок, мигдалина, базальний передній мозок. Що стосується збереження пам'яті, то в даному процесі беруть участь і вторинні асоціативні проєкційні зони кори головного мозку. Ці структури відповідають за розумові функції і подальше розпізнавання складної інформації. Кожна область вторинної проєкційної кори (зорова, слухова, сенсомоторна і мозочок з базальними ядрами) відповідає за відповідну пам'ять — зорову, слухову, пам'ять про вироблені рухові навички. Префронтальна кора грає найважливішу роль в хронологізації подій в нашій пам'яті.[9]

Види порушень

• Гіпомнезія — порушення здатності запам'ятовувати і відтворювати окремі події і факти. При легкій формі гіпомнезії людина погано запам'ятовує імена, номери і т. ін.
• Гіпермнезія — згадування надмірної кількості інформації, проблеми з забуванням. При цьому послаблюється запам'ятовування поточної інформації.
• Амнезія — повне випадання подій і фактів, які мали місце в певний часовий відрізок життя.
  • Ретроградна амнезія
  • Антероградна амнезія
  • Фіксаційна амнезія
  • Прогресуюча амнезія
• Парамнезія — помилкові спогади, змішування минулого і справжнього, реального і вигаданого.
  • Псевдоремінісценція
  • Конфабуляція
  • Криптомнезія[10]

Див. також

• Імпліцитна пам'ять

Примітки

1. Нуркова В. В., Березанская Н. Б. Общая психология : учебник для вузов. — 3-е изд. — М. : Юрайт, 2013. — С. 432—465.
2. Данилова Н. Н. Психофизиология : учебник для вузов. — М. : Аспект Пресс, 1999. — С. 109—112.
3. Основы психофизиологии : учебник / отв. ред. Ю. И. Александров. — М. : ИНФРА-М, 1997. — С. 349.
4. McRae K., Jones M. The Oxford Handbook of Cognitive Psychology / Ken McRae, Michael Jones ; ed. by Daniel Reisberg. — New York : Oxford University Press, 2013. — P. 206—216.
5. Tulving E. Episodic Memory: From Mind to Brain / Endel Tulving // Annual Review of Psychology. — 2002. — Vol. 53. — P. 1-25.
6. Saumier D., Chertkow H. Semantic Memory // Current science. — 2002. — Vol. 2. — P. 516—522.
7. Fundamentals of Human Neuropsychology. — 2003. — P. 454—455.
8. Einstein G. O., Mullet H. G., Harrison T. L. The testing effect: Illustrating a fundamental concept and changing study strategies // Teaching of Psychology. — 2012. — Vol. 39, no. 3. — P. 190—193.
9. Ткаченко Б. И. Нормальная физиология человека. — 2-е изд. — М. : Медицина, 2005. — 928 с.
10. Психология. Учебник для гуманитарных вузов / под общ. ред. В. Н. Дружинина. — СПб. : Питер, 2001. — 656 с.