Експеримент Аша

Одна з пар карт, яку використовували в експерименті.

Експеримент Аша (англ. Asch Conformity Experiments) — серія лабораторних досліджень, яку провели у 1950-х роках під керівництвом Соломона Аша, метою яких було дослідження впливу групи на поведінку індивіда.[1][2][3][4] Досліди переконливо продемонстрували владу конформізму в групах.

Методологію, яку розвинув Аш, використовує багато дослідників соціальної психології, зокрема для дослідження зв'язків між конформізмом та важливістю завдання[5], віком[6], статтю[7][8][9][10] або культурою[5][10].

Методологія

В експериментах на чолі з Соломоном Ашем студентів просили, щоб вони брали участь у перевірці зору. Насправді в більшості експериментів всі учасники, крім одного, були «підставними особами», а дослідження полягало в тому, щоб перевірити реакцію одного студента на поведінку більшості.

Досліджуваний входив в аудиторію, де півколом стояли дев'ять стільців, і сідав на передостанній. Один за одним з'являлися інші вісім учасників — «підставні особи», і займали інші стільці. Аш показував групі дві картки: на першій була намальована одна лінія, на другій — три риски різної довжини. Питання звучало так: яка лінія на іншій картці має ту ж довжину, що і лінія на першій картці. Це був нескладний тест: відповідь була очевидна, оскільки лінії відрізнялися на п'ять сантиметрів. Досліджуваний відповідав восьмим. У завдання студентів входило оголошення вголос їхньої думки про довжину декількох ліній у ряді показів. «Підставні особи» давали одну і ту ж, явно неправильну відповідь.

Висновки

Коли досліджувані відповідали правильно, багато з них відчували надзвичайний дискомфорт. При цьому 75% досліджуваних підкорилися істотно помилковому уявленню більшості принаймні в одному питанні. Загальна частка помилкових відповідей склала 37%, в контрольній групі одну хибну відповідь дала тільки одна людина з 35-ти. Коли ж «змовники» не були одностайні у своїй думці, досліджувані набагато частіше не погоджувалися з більшістю. Коли незалежних випробовуваних було двоє, або коли один з підставних учасників отримував завдання давати правильні відповіді, кількість помилок падало більш ніж вчетверо. Коли хтось із підставних давав неправильні відповіді, які, однак не збігалися з основними, помилка також скорочувалася: до 9-12% залежно від радикалізму «третьої думки».

У подальших дослідженнях визначено такі чинники конформізму:

  • тип особистості: особи з заниженою самооцінкою більш залежні від групового тиску, ніж ті, що мають завищену самооцінку;
  • чисельність групи: найвищий рівень конформізму люди проявляють тоді, коли стикаються з одностайною думкою трьох чи більше людей;
  • склад групи: конформність підвищується, якщо група складається з експертів, члени групи є авторитетними для людини та належать до одного соціального оточення;
  • згуртованість: чим більше згуртованість групи, тим більше її конформність (пастка «групомислення»);
  • статус (авторитет): люди, які в очах особи мають авторитет, легше можуть вплинути на неї, їм частіше підкоряються;
  • наявність союзника: якщо до людини, що відстоює свою позицію чи має сумніви, приєднується хоча б один союзник, який дає правильну відповідь, то тенденція приймати групову позицію знижується;
  • публічна ситуація: вищий рівень конформізму люди мають тоді, коли повинні виступити публічно, а не тоді, коли записують самостійно свою позицію.

Висловивши свою думку публічно, люди схильні її дотримуватись; — складність завдання або проблеми: коли завдання надто складне, особа відчуває свою некомпетентність і проявляє більше конформізму.

Конформізм не слід розглядати як однозначно негативну тенденцію, оскільки цей чинник сприяє груповому рішенню. Можна вказати такі причини конформної поведінки:

  1. наполеглива та вперта поведінка людей, які прагнуть переконати особу, що її позиція є неправильною;
  2. тенденція членів групи уникнути осуду, покарання, відсторонення від членів групи за їх незгоду;
  3. невизначеність ситуацій і брак інформації сприяють тому, що члени групи починають орієнтуватись на думку інших.

Примітки

  1. ↑ Asch, S.E. (1951). Effects of group pressure on the modification and distortion of judgments. In H. Guetzkow (Ed.), Groups, leadership and men(pp. 177—190). Pittsburgh, PA: Carnegie Press.
  2. ↑ Asch, S.E. (1952b). «Social psychology». Englewood Cliffs, NJ: Prentice Hall.
  3. ↑ Asch, S.E. (1955). Opinions and social pressure. Scientific American, 193, 35–35.
  4. ↑ Asch, S.E. (1956). Studies of independence and conformity. A minority of one against a unanimous majority [Архівовано 29 серпня 2015 у Wayback Machine.]. Psychological Monographs, 70(9), 1–70.
  5. ↑ а б Milgram, S. (1961). Nationality and conformity [Архівовано 4 жовтня 2012 у Wayback Machine.]. Scientific America, 205(6).
  6. ↑ Pasupathi, M (1999). Age differences in response to conformity pressure for emotional and nonemotional material [Архівовано 22 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. Psychology and Aging, 14(1), 170–4.
  7. ↑ Cooper, H.M. (1979). Statistically combining independent studies: A meta-analysis of sex differences in conformity research. Journal of Personality and Social Psychology, 37, 131—146.
  8. ↑ Eagly, A.H. (1978). Sex differences in influenceability. Psychological Bulletin, 85, 86–116.
  9. ↑ Eagly, A.H. & Carli, L. (1981). Sex of researchers and sex-typed communications as determinants of sex differences in influenceability: A meta-analysis of social influence studies [Архівовано 17 листопада 2019 у Wayback Machine.]. Psychological Bulletin, 90(1), 1–20.
  10. ↑ а б Bond, R. & Smith, P.B. (1996). Culture and conformity: A meta-analysis of studies using Asch's (1952b, 1956) line judgement task [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. Psychological Bulletin, 199(1), 111—137.

Див. також

Джерела

Література

  • Почебут Л. Г., Мейжис И. А. Социальная психология. — СПб.: Питер, 2010. — 672 с.