|
Ейхельман Отто Оттович
О́тто О́ттович Е́йхельман (нар. 27 квітня 1854, Санкт-Петербург, Російська імперія — пом. 12 лютого 1943, Прага, Протекторат Богемії і Моравії) — український громадсько-політичний і державний діяч, вчений-правознавець, професор Київського університету. Життєпис  Народився 27 квітня 1854 р. в м. Санкт-Петербурзі. Закінчив юридичний факультет Дерпського університету (1875). У 1880 р. захистив докторську дисертацію з міжнародного права. З 1882–1920 р. — професор кафедри загальної історії права та міжнародного права на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь в урядах Української Народної Республіки (УНР). Для потреб УНР розробив проєкт Конституції, в основу якої поклав драгоманівську ідею про державу, як «спілку громад». У 1918 р. працював в міністерствах торгівлі і промисловості та закордонних справ. У 1921 р. він емігрує до Чехословаччини. Працював в Українському Вільному університеті (Прага,1921-1943) та в Українській господарській академії (Подєбради, 1922–1936). З відкриттям у Празі Українського Інституту громадознавства (1924) став дійсним членом секції соціології, а з 1926 р. заступником директора інституту. Його соціологічні погляди формувалися під впливом концепції «психологічних впливів» В.Вундта, ідей філософії природного права та біхевіористської соціологічної традиції. Основним об'єктом соціологічних зацікавлень Ейхельмана були правові відносини. У 1880–1882 р.р. працював доцентом, потім професором держ. та адм. права Демидовського юридичного ліцею в м. Ярославлі: тут же у 1880 р. захистив докторську дисертацію. Від квітня 1882 р. працював у Київському університеті : завідувач кафедри історії; у 1883 р. очолив кафедру міжнародного права; від 1905 р. -декан юридичного факультету. У 1908–1913 р.р.-директор Київського комерційного інституту. У 1918–1920 р.р.-товариш міністра закордонних справ УНР. Основні праці : «Історія іноземних законодавств»(1884 р.), «Програма курсу міжнародного права»(1885 р.), «До питання історії міжнародного права»(1886), «Конспект лекції з міжнародного права»(1887 р.), «Замітки про міжнародні трактати і міжнародне приватне право. Історичний нарис учень про право і державу»(1892 р.), «Нарис із лекції з міжнародного права»(1909 р.). Уклав збірник міжнародних договорів, підписаних Росією. Брав участь у підготовці проєкту Конституції російської імперії, розробив проєкт виробничого закону. Автор проєкту Конституції УНР та «Програм для складання Зводу законів для звільненої України». О.Ейхельман зробив великий внесок у становлення і розвиток української політичної думки. Фундаментальні державницькі ідеї та ідеали О.Ейхельмана можна використати у реалізації сучасної державотворчої стратегії в Україні. Хоча суспільно-політичні погляди вченого і пройшли скрізь століття, проте не втратили своєї актуальності, відображають діалог століть і схиляються до державотворчих устремлінь українського народу. Останнім конституційним актом УНР був проєкт Конституції Української держави О.Ейхельмана, що значною мірою відповідає сучасним конституційним баченням українського суспільства. Цей документ містить 345 пунктів, а його особливістю є обґрунтування федерально-державного устрою України. Запропонований проєкт Основного закону не здобув достатньої кількості прихильників серед членів конституційної комісії та Національної Ради. Лише кілька з них підтримали проєкт О.Ейхельмана, посилаючись на його цікаві елементи юридичного та адміністративного характеру. Над проєктом Конституції УНР О. О. Ейхельман почав працювати на початку 1918 р..Цей документ, став своєрідним підсумком конституційно-правових поглядів О.Ейхельмана. Метою розробки та введення конституції, на переконання вченого, було встановити такий державний устрій, який «цілком відповідатиме потребам всіх народних мас і вищій духовній та економічній культурі в країні». Принципового значення О. Ейхельман надавав питанням конституційно-правового регулювання здійснення безпосередньої демократії. В сучасному конституційному праві безпосереднє волевиявлення народу на референдумі передбачається лише для вирішення найбільш важливих питань державного життя, насамперед для вирішення питання про зміни в території України (ст.73 Конституції України 1996 р.). О.Ейхельман вважав, що безпосереднє народне голосування на референдумі повинно вживатися і «для вирішення питань звичайного законодавства, а також деяких питань з обсягу державного управління». О. Ейхельман запропонував особливий порядок прийняття Конституції. Кожна конституція у зв'язку зі змінами у громадському житті, в співвідношенні політичних сил може бути переглянута. Існують різні способи перегляду конституції. Для цього потрібна кваліфікована більшість в палатах парламенту, також інколи потрібне повторне голосування того ж складу парламенту через певний термін. О.Ейхельман передбачав іншу процедуру прийняття постійної Конституції УНР. Для формування її проєкту передбачалося створення особливої установчої палати, до складу якої мали бути залученими особи, обрані земсько-державною палатою федерального парламенту, земськими парламентами й населенням. За основу формування постійної Конституції УНР установча палата повинна була взяти тимчасову конституцію і включити до неї зміни, доповнення, зробити скорочення, які приймалися більшістю в 2/3 голосів її членів . Лише народові України надавалося право шляхом референдуму прийняти постійну конституцію при умові, що за неї висловиться більшість в 3/5 голосів виборців і що в половині земель за неї буде подана абсолютна більшість голосів. Помер О. О. Ейхельман 12 лютого 1943 р. в м. Празі. У листопаді 2021 року рішенням Київради вулицю Костюка було названо на честь професора Ейхельмана. Література
|
||||||||||||||||||||
