Діти Розенталя

Опера «Діти Розенталя»
рос. Дети Розенталя
КомпозиторЛеонід Десятников[1]
Автор лібретоВолодимир Сорокін[1]
Мова лібреторосійська
Жанрпостмодерністська операd[2]
Кількість дій2 дія[3] і 5 ява[3]
Кількість яв5 ява[3]
Перша постановка23 березня 2005[4][5]
Місце першої постановкиБольшой театр
Інформація у Вікіданих

«Діти Розенталя» (рос. Дети Розенталя) — постмодерністська[6] опера на 2 дії російського композитора композитора Леоніда Десятникова на лібрето Володимира Сорокіна. Світова прем'єра відбулася у Большому театрі в 2005 році[7][8][9][10]. Опера оповідає про клонів («дублей») великих композиторів — Вагнера, Верді, Мусоргського, Чайковського, Моцарта — створених Алексом Розенталем, вченим, що втік з нацистської Німеччини до СРСР[11].

Постановка опери у Большому театрі спочатку викликала суспільний резонанс, пов'язаний зі скандальною популярністю автора лібрето В. Г. Сорокіна[12], використанням ненормативної лексики, а також маргінальністю персонажів[13]. Проте опера не була знята з постановки і виконувалася під час гастролей в наступні роки[14][15]. За цю постановку Большой театр був нагороджений Спеціальною Премією Журі на конкурсі «Золота Маска» у 2006 році[16].

Історія створення

Письменник і драматург В. Г. Сорокін

Опера була поставлена на першу майже за 30 років замовлення Большого театру на нову оригінальну оперу[12][17]. Едуард Бояков і Петро Поспєлов ініціювали і пролобіювали проект в адміністрації Большого театру[18]. У 2002 році був підписаний контракт з композитором Леонідом Десятниковим і письменником Володимиром Сорокіним[19]. Спочатку передбачалося переробити п'єсу «Щі» Сорокіна, але, щоб уникнути використання ненормативної лексики, було прийнято рішення створити оригінальне лібрето. При зустрічі Л. Десятникова і В. Сорокіна в селищі Кратово в Підмосков'ї Сорокін запропонував: «А давайте напишемо оперу про клонів композиторів-класиків»[20].

Вагнер, Верді, Моцарт, Мусоргський і Чайковський були обрані як найбільш репрезентативні композитори для оперного мистецтва. Співвідношення два російських композитора до трьох неросійських було обрано свідомо[20]. При підготовці до роботи над лібрето Володимир Сорокін ознайомився з лібрето «Кільця Нібелунга» Вагнера в перекладі початку 20 століття, перекладами лібрето опер Верді, з лібрето «Хованщини» і «Бориса Годунова» Мусоргського та іншими. Десятников розробляв музику до опери на основі робіт композиторів 19 століття, не обмежуючись «оригіналами» представлених в опері дублів. В інтерв'ю він також зазначив, що не може ігнорувати сучасну поп-музику як потенційний матеріал[20].

Постановка у Большому театрі

Зала Нової сцени Большого театру

У постановці брали участь: Олександр Ведерников — музичний керівник і диригент; Еймунтас Някрошюс — режисер-постановник; Маріус Някрошюс — сценограф; Надія Гультяєва — художник по костюмах; Дамір Ісмагілов — художник по світлу; Валерій Борисов — головний хормейстер; Ігор Дронов — диригент[16].

Виконувачі на прем'єрі опери «Діти Розенталя» 23 березня 2005 року
Роль Голос Виконувач
Алекс Розенталь бас Вадим Линковський[21]
Вагнер контральто Євгенія Сегенюк[22][23]
Чайковський тенор Максим Пастер[23][24]
Моцарт тенор Роман Муравицький[23][24]
Верді баритон Андрій Григорьєв[23][24]
Мусоргський бас Валерій Гільманов[25]
Таня сопрано Олена Вознесенська[16][26]
Няня сопрано Ірина Удалова[27]
Кела бас-баритон Микола Казанський[28]
1-й соратник Розенталя тенор Оганес Георгіян[29]
2-й соратник Розенталя бас Олександр Короткий[30]
Біженець сопрано Катерина Василенко[31]
Торговка мецо-сопрано Олена Околишева[32]
Провідник тенор Володимир Кудряшов[33]

Права на постановку належали Большому театру до 2009 року[34].

Два покази опери відбулися під час гастролей Большого в Маріїнському 16 і 17 жовтня 2005 року[35].

25 і 27 липня 2007 року під час гастролей Большого театру в Фінляндії (Савонлінна) постановка «Дітей Розенталя» була виконана у складі: Алекс Розенталь — Вадим Линковський, Вагнер — Євгенія Сегенюк, Чайковський — Максим Пастер, Моцарт — Роман Муравицький, Верді — Андрій Григор'єв, Мусоргський — Валерій Гільманов, Таня — Олена Вознесенська, Няня — Ірина Удалова, Кела — Микола Казанський, Перший соратник Розенталя — Олександр Захаров, Другий соратник Розенталя — Олександр Короткий, Біженець — Оксана Горчаковська, Бомж — Володимир Красів, Торговка — Олена Новак, Провідник — Олександр Архіпов[36][37].

Концертне виконання уривків опери (разом з уривками «Євгенія Онєгіна» Чайковського) мала місце у 2008 році під час гастролей Большого театру в Ризі[14].

У 2009 році запис опери транслювалася по радіо Європейським Мовним Союзом[38].

У 2015 році відбувся запис опери на «Мосфільмі». Випуск фірмою «Мелодія» двох дисків з оперою «Діти Розенталя» планувався навесні 2016 року[15][39], але потім випуск був відкладений через оформлення прав, і відбувся на початку нового оперного сезону 2016—2017[40][41].

Сюжет

На початку першої дії демонструється чорно-білий «німий» фільм, що оповідає про німецького вченого Алекса Розенталя, що переїхав до СРСР і провадить досліди з дублювання живих істот і людей.

Перша сцена 1ї картини відбувається в лабораторії Розенталя. Йде підготовка до дублювання Моцарта. Розенталь і хор вчених співають пісню, що славить «воскресіння» геніїв: «Вірю: несумісні геній і смерть!» («Верю: несовместны гений и смерть!»). Голос з репродуктора пояснює етапи дублювання організму за Розенталем. Далі слідує спів Розенталя, Соратників і Генетиків, з якого можна зробити висновок, що дублювання пройшло вдало. Сцена друга. Ніч. В гамаках поблизу наукового центру сплять дублі: Вагнер, Чайковський, Верді та Мусоргський. З'являється Розенталь з колискою. Стривожений Вагнер прокидається і розповідає зміст свого кошмару: прекрасний лебідь обертається дощем з могильних хробаків. Прокидаються інші дублі, Розенталь повідомляє їм про успішне дублювання Моцарта.

2а картина. Місце подій: веранда дачі Розенталя. Дует Няні та Чайковського: вони нарікають, що Моцарт народився після війни і вона вже не може вигодувати його грудьми, як інших дублів. Чайковський переживає: «Який складний цей світ! / Як страшно в ньому / Й дивно!» («Как сложен мир! / Как страшно в нем / И странно!») Розенталь вносить новонародженого Моцарта. Інші Дублі й Няня згадують, як їх вносили в будинок після народження. При згадці подарованих Сталіним дитячих іграшок на сцену виходять Іграшки і танцюють. Розенталь зізнається, що дублював композиторів таємно, оскільки програма дублювання повинна відтворювати робітників: стахановців тощо Потім слідує низка зображень лідерів країни, що демонструє поступове зменшення фінансування програми дублювання до повного припинення при Єльцині. Наприкінці з'являється великий траурний портрет Розенталя з датами: 19101992. Голос повідомляє, що у держави немає коштів на утримання дублів.

Друга дія починається 3ю картиною, події якої розгортаються на Площі трьох вокзалів у Москві в 1993 році. Від'їжджаючі, Таксисти, Біженець, Наперсточники, Бомж, Повії, Торговці співають кожен про своє. Дублі дають музичний виступ. Повія Таня зворушена. Всі дублі крім Моцарта йдуть у шинок, він залишається з Танею. Відбувається перехід до першої сцені 4ї картини: Моцарт і Таня співають про їх любов. Втручається сутенер Кела. Верді платить за Таню батьківським золотим годинником, викуповуючи її в Кели. Моцарт і Таня кличуть усіх на своє весілля: «Все перемагає любов!» («Всё побеждает любовь!») Кела досадує, що у нього забрали повію: «Недовго весілечко триватиме! / Нарікай, оторво, на себе!» («Недолго свадебка продлится! / Пеняй, оторва, на себя!») У другій сцені всі персонажі вокзалу знову вибігають на сцену. Всі веселяться. Таня кличе всіх дублів поїхати з нею і Моцартом жити в Крим до її матері. Прибуває потяг. Мусоргський пропонує випити горілки «на ціпок». Незабаром дублі і Таня починають відчувати себе погано і падають на землю.

5а картина показує Моцарта що лежить на лікарняному ліжку в лікарні Скліфосовського. Діалог Моцарта і Голоса, що пояснює, де він знаходиться і що всі дублі і Таня померли від щурячої отрути, підсипаної Келой. Моцарт вижив, бо його оригінал був отруєний ртуттю і організм виробив на її з'єднання імунітет. Спів Моцарта перемежовується цитатами з партій Дублів і Тані, поки вони всі не згасають; Моцарт залишається один[11].

Структура опери

Опера Десятникова є постмодерністською в музиці: кожному з дублів композиторів відповідає мотив у творчій манері їх «оригіналів»[8]. Відсилання у музиці не обмежуються дублями композиторів, зокрема, можна також помітити стилістичний вплив Шостаковича[12].

Лібрето є концептуальною основою, що підтримує музичну структуру опери через поділ на картини, стилізовані під відповідних композиторів. Вагнер в першій картині описує побачений йому кошмар, що перегукується з образом божественного лебедя. У другій картині дует Чайковського з Нянею пародіює «Євгенія Онєгіна». У третій картині персонажі і масові сцени відсилають глядача до «Бориса Годунова» Мусоргського. Четверта картина присвячена Верді, що досягається через дует Моцарта і Тані, а також вставками італійського тексту. Однак важко знайти відсилання до творчості Моцарта, можливо, через труднощі пародіювання його музики[12].

Реакція

Постановка опери у Большому театрі викликала суперечки і навіть скандали[12] як в театральному суспільстві, так і за його межами.

На думку В. В. Смирнова, проблема полягала вже в самому факті співпраці Большого театру «з „письменником“, який прославився „стьобом“ на тему концтабору Дахау, а також тим, що ображав Анну Ахматову такими словами, які посоромився б надряпати на стіні п'яний підліток». Професіонали, пише Смирнов, залучені за суто матеріальних міркувань до поширення «похабщини», «успішно звільняються від творчої індивідуальності»; шанувальники Еймунтаса Някрошюса «не змогли видавити з себе скільки-небудь переконливого доброго слова з приводу його участі в „Дітях Розенталя“»[42].

Група депутатів російської думи висловила протест проти використання нецензурної лексики та зображення маргінальних персонажів на сцені Большого[13]. 4 березня 2005 року відразу 293 депутата зробили запит на адресу думського Комітету з культури, щоб той «перевірив інформацію про постановку на Новій сцені Большого театру опери „Діти Розенталя“». Як зазначила Е. Любарська, ненормативна лексика в опері помірна («бабло», «стерво», «паскуда», «лох» і «оторва»), а персонажі, які заробляють на життя проституцією, зустрічаються вже в «Травіаті»[43]. K. Кокшенева на це заперечує, що по суті пропонується «новий критерій для постановок на „державній сцені“ — преса повинна аплодувати записному провокатору лише за те, що в його лібрето … для Большого театру … немає нецензурщини»[18].

Разом з тим, очевидець прем'єрної постановки Ігор Каміров зазначив, що протестувальників думців було тільки четверо замість обіцяних сорока, і вони не проявили великий активності[8].

Оцінки критиків

К. Кокшенева зазначає, що постмодерністські опери, що складаються з фрагментів великих оперних творів минулого, були представлені у Європі вже з 1980-х років. Вона піддає жорсткій критиці «модернізм» як у мистецтві в цілому, так і на прикладі опери Десятникова. Вона вважає, що постмодерністські прийоми взагалі і в «Дітях Розенталя» зокрема не розвивають мистецтво, а тільки копіюють, примітивно тиражують раніше створене[18].

Г. Садих-заде дала позитивну оцінку опері, зазначивши, що «сучасні автори цілком здатні написати життєздатну, цікаву і глибоку театральну музику.» Вона вважає, що опера вписана в русло традиції класичної російської опери; енергійна музика, композитор через контрасти спілкується з публікою і втягує її в діалог. Вона вказує, що музика не є явно стилізованою під композиторів минулого, швидше вона мімікрує під їх роботи, і в цілому виражає колективну музичну свідомість сучасників[9].

Постановка Е. Някрошюса

У цілому постановка отримала суперечливі відгуки[12]. В. Каміров відзначає, що постановка Е. Някрошюса багато в чому схожа з його більш ранньої постановкою «Макбета», не вносячи жодних новацій. Постановка викликає розчарування: повторення прийомів (труна в просценіумі, яка перетворюється на різні приміщення, довгі жердини, мотузки у руках загадкових персонажів, червоні ганчірки для позначення крові), які успішно осучаснювали стару роботу Верді, виглядає занадто прямолінійно порівняно з грою смислів, закладеної в сюжет і музику[8]. Сам композитор залишився не цілком задоволений сценічною постановкою[44]. Гюляра Садих-заде похвалила дбайливе і відповідальне ставлення оркестру і диригента Олександра Ведерникова до виконуваного матеріалу[9].

Номінації та нагороди

В 2006 році Большой театр отримав премію «Золота Маска» — «Спеціальна Премія Журі» «за ініціативу в розвитку сучасної російської опери» за постановку опери «Діти Розенталя». Опера також була номінована «Золотою маскою» в номінаціях: «Найкращий спектакль в опері», «Найкраща робота диригента», «Найкраща робота», «Найкраща жіноча роль» (Олена Вознесенська в ролі Тані)[16].

Примітки

  1. а б http://www.vremya.ru/2005/37/10/119830.html
  2. Офіційний сайт Большого театру
  3. а б в Офіційний сайт Володимира Сорокіна
  4. Російська газетаРоссия: 1990. — ISSN 1606-5484; 1560-0823
  5. Lenta.ru — 1998.
  6. Александр Ведерников отвечает на вопросы Владимира Молчанова. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  7. «Дети Розенталя» в Большом театре | Belcanto.ru. www.belcanto.ru. Архів оригіналу за 12 липня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.(рос.)
  8. а б в г "Дети Розенталя" родились и умерли под аплодисменты. Архів оригіналу за 12 липня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.(рос.)
  9. а б в Гюляра Садых-заде. «ДЕТИ РОЗЕНТАЛЯ». ОПЕРА И СПЕКТАКЛЬ | Петербургский театральный журнал (Официальный сайт). ptj.spb.ru. Архів оригіналу за 14 серпня 2016. Процитовано 17 липня 2016.(рос.)
  10. Состоялась премьера "Детей Розенталя". Российская газета. Архів оригіналу за 12 липня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.(рос.)
  11. а б Дети Розенталя. www.srkn.ru. Архів оригіналу за 12 липня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.(рос.)
  12. а б в г д е Густякова, Дарья Юрьевна. Российский оперный театр в контексте массовой культуры : [арх. 18 серпня 2016] : [рос.] // Вестник Поморского университета. Серия «Гуманитарные и социальные науки» : PDF. — 2006. — № 6. — С. 123—126.(рос.)
  13. а б Махлина, Светлана Тевельевна. Семиотика искусства в XXI в : [арх. 17 серпня 2016] // Вестник Санкт-Петербургского государственного университета культуры и искусств. — 2013-01-01. — Вип. 3 (16). — ISSN 2220-3044.(рос.)
  14. а б От Чайковского до Десятникова. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  15. а б "Мелодия" и Большой театр выпустят оперу "Дети Розенталя" на дисках. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  16. а б в г Дети Розенталя. Golden Mask. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  17. 229-й сезон. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  18. а б в ГЛФР :: Шибболет от модернистов. glfr.ru. Архів оригіналу за 13 липня 2016. Процитовано 13 липня 2016.(рос.)
  19. БОЛЬШОЙ ТЕАТР ГОТОВИТ МИРОВУЮ ПРЕМЬЕРУ. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  20. а б в Юлия Бедерова, Леонид Десятников. Время новостей: N°37, 04 марта 2005: Леонид Десятников: Тем, кто выставил себя на посмешище, -- мои соболезнования. www.vremya.ru. Архів оригіналу за 17 липня 2016. Процитовано 17 липня 2016.(рос.)
  21. Артисты и администрация. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  22. Артисты и администрация / Оперная труппа / Евгения Сегенюк. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  23. а б в г Премьера "Детей Розенталя" в Большом: аншлаг и овации. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  24. а б в О красоте и соразмерности. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  25. Артисты и администрация / Оперная труппа / Валерий Гильманов. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  26. Артисты и администрация / Елена Вознесенская. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 27 липня 2016. Процитовано 27 липня 2016.(рос.)
  27. Артисты и администрация / Оперная труппа / Ирина Удалова. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  28. Артисты и администрация / Оперная труппа / Николай Казанский. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  29. Артисты и администрация / Оганес Георгиян. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  30. Артисты и администрация / Оперная труппа / Александр Короткий. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  31. Артисты и администрация / Екатерина Василенко. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  32. Артисты и администрация / Оперная труппа / Елена Околышева. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  33. Артисты и администрация / Владимир Кудряшов. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  34. Композитор Леонид Десятников. «Я не хочу призывать к уничтожению филармоний». Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 9 серпня 2016.(рос.)
  35. Гастроли оперной труппы в Санкт-Петербурге. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  36. Ответный визит в Финляндию. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  37. Большой завоевал Савонлинну. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  38. Наш «Воццек» — на всю Европу!. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  39. Композитор Леонид Десятников готовит серию своих концертов. Российская газета. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  40. Большой театр представил диск «Дети Розенталя» | Colta.ru. www.colta.ru. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 26 жовтня 2016.
  41. «Я боялась, что буду людям выдавать зарплату Рихтером» | Colta.ru. www.colta.ru. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 9 серпня 2016.(рос.)
  42. Смирнов И.В. Дети Гельминталя: групповой портрет в историческом интерье : [арх. 17 серпня 2016] : [рос.] // Вопросы театра : PDF. — № 1-2/2010.(рос.)
  43. О чем поют дети Сорокина. Архів оригіналу за 13 липня 2016. Процитовано 7 серпня 2016.(рос.)
  44. Леонид Десятников: Не все знают, что в опере есть музыка. www.spb.aif.ru. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 9 серпня 2016.(рос.)

Література

Посилання