Діонісій (іконописець)

Діонісій
Народження	прибл. 1440
Смерть	1502(1502)
Країна	Велике князівство Московське
Жанр	ікони, біблійні фрески
Навчання	Симонов монастир, старець Митрофаній [1]
Діяльність	іконописець, художник
Напрямок	іконопис
Вплив	Рубльов Андрій
Твори	Our Lady of Guide of Wayfarers (Odigitria)^d
Діти	Q126960677?
Роботи в колекції	Vologda Regional Art Gallery^d , Третьяковська галерея  і Російський музей
Діонісій у Вікісховищі

Діонісій (прибл. 1440 — 1502)[2] — провідний представник московської школи живопису кінця XV — початку XVI століття, іконописець (ізограф). Вважається продовжувачем традицій Андрія Рубльова. Діонісій є засновником нового напряму в іконографії — житійних ікон. [3]

Творча біографія

Найбільш рання з відомих робіт — розписи собору Різдва Богородиці у Пафнутьево-Борівському монастирі (1467 — 1477). У 1481 році артіль, котру очолював Діонісій, розписує Успенську церкву в Москві (найімовірніше,Успенський собор, побудований Арістотелем Фіораванті). Не раніше 1486 року, можливо, неодноразово, очолює мальовничу артіль в Іосифо-Волоколамському монастирі: там він пише ікони для соборної церкви Успіння Богоматері. Останні документально засвідчені твори, і, ймовірно, найбільш відомі роботи Діонісія — стінні розписи і іконостаси собору Різдва Богородиці Ферапонтова монастиря, виконані майстром разом зі своїми синами Феодосієм і Володимиром. [4] Відомо досить багато художніх творів, авторство Діонісія яких документально встановлено, або приписуваних самому Діонісію чи його оточенню. Крім више названих монастирів, він працював також в:

• Спасо-Кам'яний монастир. Спасо-Преображенський собор (1481). Спасо-Преображенський собор і ікони пензля Діонісія з деісуса Кам'яного монастиря не збереглися до наших днів.[5]
• Московський Кремль. Вознесенський монастир. Вознесенський собор (1482). У 1929 році Вознесенський собор разом з іншими монастирськими будівлями був знищений.
• Йосифо-Волоколамський монастир. Успенський собор (після 1485). Фрески Діонісія в монастирі не збереглися — в XVII столітті собор був повністю перебудований.[6]
• Чігасов монастир в Москві. Спасо-Преображенський собор (кінець 1480-х років). Фрески не збереглися, тому що церква згоріла у великій московській пожежі 1547 року.[7]
• Кирило-Білозерський монастир. Успенський собор (1497)
• Павло-Обнорський монастир. Троїцький собор (1500). У роботі над іконостасом Павло-Обнорського монастиря, найімовірніше, брали участь помічники Діонісія — його сини, але безперечною роботою самого майстра можна вважати ікону «Розп'яття». [8]
• Спасо-Прилуцький монастир. Спасо-Преображенський собор (1503)

Сини Діонісія

Феодосій та Володимир

Діонісій сам навчив мистецтву своїх синів, які потім працювали з ним в різних кутках Московської Русі.

У 1485-му році Діонісій з синами Володимиром і Феодосієм розписали кам'яну церкву Успіння Богоматері в Іосифо-Волоколомском монастирі. У 1500 році сини Діонісія, найімовірніше, брали участь в роботі над іконостасом Павло-Обнорського монастиря, а у 1502 разом розписали собор Різдва Богородиці Ферапонтова монастиря.

Після смерті Діонісія молодший син, Феодосій, продовжує справу батька. У 1508 році він був запрошений великим князем Василем III для розпису великокнязівського Благовіщенського собору в Московському Кремлі.

На стінах собору були представлені лики і образи святих Георгія Побідоносця і Дмитра Солунського, візантійських імператорів та імператриць.

Феодосій був відомий і як книжковий оформлювач. Він писав заставки і мініатюри для Євангелія 1507 року.З ім'ям Феодосія пов'язують появу стародрукарського орнаменту.

Про творчість старшого сина Діонісія нічого не відомо.

Спадщина

На виставці Державної Третьяковської галереї, яка проходила з 27 листопада 2002 року по 2 лютого 2003 року, експонувалися 50 ікон і 8 рукописів, мініатюри яких могли бути виконані як самим Діонісієм, так і його безпосередніми учнями. Серед них — знамените Євангеліє Феодосія 1507 року з Російської Національної бібліотеки в Санкт-Петербурзі. [9] Деякі фрески художника безповоротно втрачені, деякі збереглися частково. І тільки фрески собору Різдва Богородиці Ферапонтова монастиря дійшли до нашого часу в повному складі і справжньому вигляді.

• 
  Одигітрія Смоленська. 1482 р. Третьяковська галерея
• 
  Митрополит Алексий з Житієм. XV ст. Третьяковська галерея
• 
  Розп'яття. 1500 р. Третьяковська галерея (з Павло-Обнорського монастиря)

Пам'ять про Діонісія

• За рішенням ЮНЕСКО 2002 рік оголошено роком Діонісія. На 24-й сесії Комітету з всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в кінці 2000 року ансамбль Ферапонтова монастиря з розписами Діонісія було включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (С 982). Зберігачем цього унікального надбання російської та світової культури є Музей фресок Діонісія. [10]
• У 2002 році вологодськи кінематографісти зняли документальний фільм «Діонісій», режисери — Рєзцов Михайло Ілліч, Чернецов Дмитро Миколайович, автор сценарію — Савіна Олена Борисівна.[11] Фільм був удостоєний Державної премії Російської Федерації в області літератури і мистецтва за 2003 рік. [12]

Примітки

1. Родословная иконника Дионисия. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 12 серпня 2012.
2. Александров В.М. "История русского искусства",Мн."Харвест",2007
3. М.М. Алленов, О.С. Евангулов, Л.И. Лившиц. Русское искусство X — начала XX века. М: Искусство, 1989, с.110
4. Сыновья Дионисия. Феодосий и Владимир. Архів оригіналу за 27 квітня 2014. Процитовано 12 серпня 2012.
5. Спасо-Каменный монастырь. Спасо-Преображенский собор. 1481 год. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 12 серпня 2012.
6. Иосифо-Волоколамский монастырь. Успенский собор. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 12 серпня 2012.
7. Чигасов монастырь. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 12 серпня 2012.
8. Павло-Обнорский монастырь. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 12 серпня 2012.
9. Дионисий, "живописец пресловущий" ^[недоступне посилання з липня 2019]
10. М.С. Серебрякова Стенописи Дионисия в соборе Рождества Богородицы Ферапонтова монастыря - 500 лет [Архівовано 26 серпня 2012 у Wayback Machine.]
11. Документальный фильм "Дионисий". Архів оригіналу за 14 серпня 2010. Процитовано 12 серпня 2012.
12. Указ Президента Российской Федерации О присуждении Государственных премий Российской Федерации в области литературы и искусства 2003 года. Архів оригіналу за 28 листопада 2011. Процитовано 12 серпня 2012.

Джерела

• Александров В.М. "История русского искусства",Мн."Харвест",2007
• Недошивін Г. Діонісій: Російський художник другої половини XV-початку XVI століття / Обкладинка - гравюра на дереві М. Маторіна. — 32, с. — (Масова бібліотека) — 15000 прим. (Обл.)

• Художня спадщина Діонісія. Каталог виставки Кирило-Білозерський історико-архітектурний та художній музей-заповідник. 21 серпня - 20 вересня 2002. Ред. М. Н. Шаромазов. М., 2002.
• Нерсесіан, Л. В. Діонісій Іконник і фрески Ферапонтова монастиря. М., 2002.
• Голейзовський Н. К. Діонісій і князь Андрій Углицький [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] / / Стародавня Русь. Питання медієвістики. 2005. № 4 (22). С. 103-118.
• Голейзовський Н. К. Про датування місцевої ікони «Димитрій Прилуцький з діянням» з вологодського Спаського Прилуцького монастиря / / Стародавня Русь. Питання медієвістики. 2003. № 3 (13). С. 63-71.
• Hughes, L. Art and Liturgy in Russia: Rublev and His Successors. - In: Cambridge History of Christianity. Vol. 5. Eastern Christianity. Ed. by M. Angold. Cambridge, 2006, 276-301.

Посилання

• Діонісій // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Діонісій [Архівовано 16 червня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
• И. Э. Грабарь История русского искуства. История живописи.т. 6, гл. 7. Дионисий. [Архівовано 21 травня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)