Основою сучасної ерзянської літературної мови вважається центральний діалект, що поширений у східній частині Республіки Мордовія — на території Атяшевського, Чамзинського і частини Ічалковського районів.
Велике значення для розвитку ерзянської діалектології мала фундаментальна праця академіка Шахматова «Мордовський етнографічний збірник», у якій, крім усної народної творчості ерзян, також було уміщено, як додаток, фонетичний та морфологічний нариси до двох говірок тієї місцевості, де було зібрано матеріал[4].
Першу спробу класифікувати ерзянські діалекти мав професор Макар Євсев'єв. Так, у своїй праці «Основи мордовської граматики» він зумів виділити окремі чотири діалектні групи говорів[5]:
Першу наукову класифікацію ерзянських діалектів, яка довгий час була чи не єдиною, а нині вважається загальноприйнятою, здійснив академік Дмитро Бубрих, виділивши три діалектних типи за фонетичним принципом[6]. Ту ж ідею підхопив і мордовський мовознавець Микола Циганов, запропонувавши за тим же принципом на основі виділених раніше трьох (найпростіший, прогресивно-асимілятивний і регресивно-асимілятивний) 5 діалектних типів:
Уперше, спираючись не тільки на фонетичні ознаки, але також і на морфологічні особливості з урахуванням територіального аспекту, фіно-угрознавець Дмитро Циганкін запропонував розглядати чотири діалекти: центральний, західний, північно-західний, південно-східний. На основі цієї класифікації Григорій Єрмушкін виділив додатковий (п'ятий) — дракинсько-теньгушевський[7], який пізніше Олександр Феоктистов назве змішаним (або шокшинським) діалектом[3].
Характеристика
Діалект
Фонетичні особливості
Морфологічні особливості
Ареал
Центральний
у першому складі слова вживаються всі голосні (/a/, /o/, /u/, /i/, /e/, а в частині говірок також /ja/). У не перших складах вживаються /a/, /o/, /e/ і, як правило, у цій позиції відсутні голосні /u/, /i/
у непрямих відмінках однини вживається вказівний (дейктичний) формант -ńt': /val'mava-ńt'/ (через це вікно); у деяких говірках форми однини і множини предмета володіння при власникові першої особи однини розрізняються: /ked'e-m/ (моя рука) — /ked'e-ń/ (мої руки)
для фонетичних особливостей характерні процеси прогресивної асиміляції; у першому складі вживаються всі голосні; голосні /u/ та /i/ першого складу обумовлюють оголос не перших складів: /tumu/ (дуб), /tumuva/ (по дубу), /piźimi/ (дощ), /piźimivt'imi/ (без дощу); голосні /o/ і /e/ в не перших складах вживаються у тому випадку, якщо в першому складі виступають такі ж голосні: /komoro/ 'горстка', /meŕems/ 'сказати'
у непрямих відмінках однини вказівного відмінювання імен вживається формант -ńt': /kudusu-ńt'/ (у цьому домі); число предмета володіння має формальне вираження лише при власникові третьої особи однини: /kudu-zu/ (його дім) — /kudu-nzu/ (його дому)
за характером дії асимілятивних процесів — прогресивно-асимілятивний тип; наявне укання і, подекуди, ікання в деяких говірках: /anduma/ (годування), /vel't'ńisa/ (я закриваю)
побічно-вказівна форма однини іменників має формант -śt': /kudoso-śt'/ (в цьому домі), /kudosto-śt'/ (з цього дому); однина і множина предмета володіння при власникові розрізнюється від усіх трьох осіб однини і множини: /kudo-m/ (мій дім) — /kudo-n/ (мої доми), /kudo-t/ (твій дім) — /kudo-nt/ (твої доми)
побічно-вказівні форми однини іменника мають суфікс -t: /kudit'/ (цього дому), /kuditi/ (цьому домові); у більшості говірок особисто-присвійні суфікси виступають тільки в твердому варіанті: /väl'it/ (твоє село), /väl'et'/ (твої села)
Об исследовании диалектов финно-угорских языков методами полевой и ареальной лингвистики. — Научные издания московского венгерского колледжа. — Москва
«Валанг», 2002. — С. 319.(рос.)
↑ абДиалектное своеобразие эрзянского языка // История и современное состояние мордовских языков. — Мордовский государственный университет имени Н. П. Огарёва, 2019. — С. 10-12.(рос.)
