Діалекти болгарської мови

Розповсюдження болгарських діалектів на території Болгарії[1]

Діалекти болгарської мови (болгарські діалекти, болгарські говірки) — регіональні різновиди болгарської мови.

Загальні відомості

Болгарська діалектологія як наукова галузь студіює болгарські діалекти, починаючи з 30-х років XIX століття. Ці студії започаткував Неофіт Рильський своєю розвідкою Болгарска граматика (вийшла друком 1835 року в Крагуєваці). Іншими помітними дослідниками болгарських діалектів були Марин Дринов, Константин Іречек, Любомир Мілетич, Александр Теодоров-Балан, Стойко Стойков.

Болгарські діалекти є частиною південнослов'янського діалектного континууму, на заході вони пов'язані із сербськими діалектами, на півдні межують з албанськими, грецькими, турецькими, на півночі — з румунськими.

Македонські діалекти традиційно класифікували як різновид (конкретний прояв) болгарських діалектів. З другої половини ХХ століття лінгвісти сприймають македонські діалекти як частину окремої македонської мови, ідучи за логікою кодифікації македонської літературної мови в межах Македонії.

Основною ізоглосою, котра розділяє болгарські діалекти на східні та західні, є так звана Ятева межа. Ця межа маркує відмінні рефлекси (зміни) давньоболгарського звука ять (ѣ, в українській мові перейшов у звук /і/), що вимовляються або як /я, ʲa/ чи /е, ɛ/ на захід від лінії (бял /бјал/, але множина бели) або чітко як /е, ɛ/ на схід від неї (бел, мн. бели).

Діалекти (говори)

  • Західні болгарські говори (на захід від ятевої межі)
    • Північно-західні говори
    • Південно-західні говори
  • Болгарські говори переселенців за межі болгарської мовної території

Див. також

Примітки

  1. ↑ Коряков Ю. Б. Приложение. Карты славянских языков. 3. Балкано-славянские языки // Языки мира. Славянские языки. — М. : Academia, 2005. — ISBN 5-87444-216-2.

Покликання