Дорошенко Петро Якович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дорошенко.
Дорошенко Петро Якович
Народився17 (29) жовтня 1857
Дорошенкове
Помер13 липня 1919(1919-07-13) (61 рік)
Одеса, Херсонська губернія, Українська СРР
Діяльністьісторик
Alma materМедичний факультет Київського імператорського університету Святого Володимира
Нагороди

орден Святого Станіслава III ступеня (1895)

орден Святої Анни III ступеня (1903)

Петро́ Я́кович Дороше́нко (17(29). 10. 1857 (за ін. даними 22.11.1858), х. Дорошенків (за ін. даними с. Баничі) Глухів. пов. Черніг. губ., нині с. Дорошенкове Шосткин. р-ну Сум. обл. – 13. 07. 1919, Одеса) — лікар, краєзнавець, державний, культурно-громадський діяч. Дядько Дмитра Дорошенка, міністра закордонних справ Української Держави 1918 р.

Біографія

П. Я. Дорошенко народився 17 (29).10.1857 у родовому хуторі Дорошенків Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині с. Дорошенкове Шосткинського району Сумської області)[1] у відомій гетьмансько-козацькій родині. Походив із бокової гілки старовинного козацько-старшинського роду Дорошенків (Климченки-Дорошенки). Його дитячі роки пройшли в Глухівському повіті. Освіту здобув у Новгород-Сіверській гімназії (1875) та на медичному факультеті Київського університету св. Володимира (1881). Одночасно він також захоплювався історією, слухав лекції відомого професора В. Б. Антоновича. Інтерес і любов до української старовини, рідного слова й письменства він виніс їз своєї сім'ї.

Після завершення навчання П. Дорошенка залишили ординатором в університетській клініці. Петро Якович, маючи змогу продовжити службу в Києві, у середині 1880-х рр. з дипломом хірурга повернувся до рідного Глухова, де обійняв посади міського лікаря та завідувача місцевої земської лікарні. Тут він одружився із дочкою глухівського повітового предводителя дворянства Марією Парменівною з відомої родини Марковичів. Одруження зблизило Петра Яковича із заможним українським панством. Цьому сприяло й отримання ним від матері з відомого роду Коропчевських маєтку у с. Баничі Глухівського повіту Чернігівської губернії та обрання його гласним глухівського повітового (з 1890), а згодом і чернігівського губернського земського зібрання. Петро Якович брав активну участь у вирішенні численних проблем рідного краю у сфері охорони здоров'я, освіти та будівництва. У 1903 р. з ініціативи та завдяки організаційній роботі П. Дорошенка у Глухові з'явився краєзнавчий музей.[2]

У 1903 р. Петро Якович переїхав до Чернігова і став співробітником Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Місцеве дворянство обрало його директором дворянського пансіону-інтернату для бідних дворянських дітей (1908). Був головою комісії по впорядкуванню музею В. Тарновського. Брав участь у справах міського самоврядування Чернігова. В період революційного піднесення 1917—1918 рр. П. Дорошенко займався культурно-просвітницькою роботою. П. Дорошенко став одним із засновників і директором української гімназії у Чернігові (1917) і сформованого в травні 1917 р. Комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва на Чернігівщині (1917), мав дотичність і до створення в Чернігові народного університету — громадської установи, яка виникла з метою пропаганди наукових знань у місті та губернії.

Джерела

  • О. М. Коваль. Дорошенко Петро Якович [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. — Т. 8 : Дл — Дя. — С. 342. — ISBN 978-966-02-4458-0.
  • Осташко Т. С. Дорошенко Петро Якович [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2. — С. 457.
  • Звагельський В. Б. Дорошенко Петро Якович / В. Б. Звагельський, О. В. Звагельська // Сумщина в іменах: енцикл. довід. / Сум. держ. ун-т ; голов. ред. В. Б. Звагельський. - 2-ге вид., перероб. та доп. - Суми, 2004. - С. 131.
  • Курас Г. Життя і смерть Петра Дорошенка // Київська старовина. - 1993. - № 4. - С. 48-55. - Бібліогр.: 65 назв.
  • Руденко А. С. П. Я. Дорошенко як дослідник та популяризатор історичної спадщини козацько-старшинських родів // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2012. - Вип. 33. - С. 302-306.
  • Хаценко О. О. Земська діяльність П. Я. Дорошенка // Сіверщина в історії України : зб. наук. пр. - К. : Глухів, 2014. - Вип. 7. - С. 201-204. - Бібліогр.: 31 назва.
  • Андрєєв В. М. Рід Дорошенків у громадсько-політичному та культурному житті України (XVII - початок XX ст.) / В. М. Андрєєв, А. С. Руденко // Укр. іст. ж-л. - 2015. - № 1. - С. 51-54.
  • Гоголь Н. Дві іпостасі Петра Яковича Дорошенка: земський лікар та дослідник історичної спадщини козацько-старшинських родів України / Н. Гоголь, М. Гоголь // Глухів музичний: земля Березовського і Бортнянського : зб. наук. ст. за матеріалами Всеукр. наук.-практ. конф., 25-26 лют. 2016 р./ Глухів. нац. пед. ун-т ім. О. Довженка. - Глухів : Еллада, 2017. - С. 28-31 : фот.

Примітки

  1. ↑ Справа про внесення синів Я. С. Дорошенка в дворянську родословную книгу // Терлецький В. В. Роде наш красний. Ушинські крізь призму століть. - Суми : Собор, 2001. - С. 96.
  2. ↑ Петров Г. Т. Вони з тих, що уміли берегти Україну. Хто ж заснував краєзнавчий музей у Глухові? // Г. Т.Петров. Щоденники. Нариси. Статті / Держ. архів Сум. обл. ; упоряд.: Л. А. Покидченко та ін. - Суми, 2016. - С. 853-857.


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.