Дональд Барлет

Дональд Барлет
Народився17 липня 1936(1936-07-17)
Джонстаун, Кембрія, Пенсільванія, США
Помер5 жовтня 2024(2024-10-05)[1] (88 років)
Країна США
Діяльністьжурналіст
Alma materУніверситет штату Пенсильванія
Знання мованглійська[2]
ЗакладThe Philadelphia Inquirerd[3] і Time[4]
Нагороди

Дональд Л. Барлет (17 липня 1936 — 5 жовтня 2024) — американський журналіст і автор, який часто співпрацює з Джеймсом Стілом. Разом вони отримали дві Пулітцерівські премії, дві Нагороди Національного журналу та шість нагород Джорджа Полка. Вони відомі глибоким опрацюванням документів та інтерв'ю з необхідними джерелами[5]. Дует співпрацює понад 40 років і їх часто згадують як Барлет і Стіл.

Особисте життя

Барлет народився і виріс у Джонстауні, штат Пенсільванія. Після навчання в державному університеті штату Пенсільванія він працював три роки спеціальним агентом в Корпусі контррозвідки армії США до 1956 року. Барлет почав свою журналістську кар'єру репортером журналу Reading (Pennsylvania) Times. Через дев'ять років він став журналістом-розслідувачем The Plain Dealer, а пізніше працював в The Chicago Daily News і The Philadelphia Inquirer, де він співпрацював із Джеймсом Стілом. У 1997 році Барлет і Стіл стали редакторами в журналі «Тайм». У 2006 році вони почали працювати редакторами у Vanity Fair. Протягом багатьох років Барлет і Стіл писали про такі різноманітні теми, як злочинність, житло, ядерні відходи, податкові лазівки, зниження рівня життя середнього класу, Говард Г'юз, роль грошей у політиці, ціни на нафту, імміграцію, охорону здоров'я.

Барлет і Стіл виграли дві Пулітцерівські премії і були визнані за їх внесок в американську журналістику ще коли працювали у The Philadelphia Inquirer. У 1972 році, під час однієї з перших спільних робіт для The Inquirer, Барлет і Стіл вперше використали комп'ютери для аналізу даних про насильницькі злочини. Бартлетт і Стіл виграли свою першу Пулітцерівську премію за національну звітність і Нагороду Джеральда Леба[6][7] в 1975 році за серію «Аудит служби внутрішніх доходів», опубліковану в The Inquirer[8]. Вони здобули другу Пулітцерівську премію за національну звітність і Нагороду Джеральда Леба для великих газет[6] в 1989 році за висвітлення тимчасових податкових пільг, запроваджених Законом про податкову реформу 1986 року[9]. Їхня серія статей в Inquirer «Америка: що пішло неправильно?» відзначена факультетом журналістики Нью-Йоркського університету 51-ю у списку 100 кращих журналістських робіт XX століття[10]. Написана як книга, вона стала бестселером «Нью-Йорк таймс» № 1. Це одна із семи книг, які опублікували Барлет і Стіл. П'ять книг були написані в The Inquirer.

Через 26 років в Inquirer Барлетт і Стіл перейшли до журналу «Тайм»[11]. Працюючи там, команда виграла дві Нагороди Національного журналу та рекордну шосту нагороду Джорджа Полка[12].

Після «Тайм» Барлетт і Стіл почали працювати у Vanity Fair[13][14]. У 2007 році вони були представлені в документальній серії PBS «Експозиція: дослідницькі звіти в Америці» в епізоді «Друзі у високих місцях», що стосувався державних контрактів. Коли на програмі його запитали як їм вдалося багато років працювати разом, Барлетт сказав: «Ми обидві дуже нудні. Хто ще читає податкові кодекси?» Завдяки клопіткій праці з документами, Барлет і Стіл зробили вагомий внесок в журналістику.

Барлетт одружений та має сина і пасинка.

Вплив

Барлета і Стіла часто згадують у підручниках з розслідувальної журналістики за їхню техніку та професійність. Вони відомі своєю командною роботою[15], «послідовною точністю»[16], «здатністю до відтворення» для виявлення своїх джерел[17] і вміння доступно писати для різних аудиторій, зокрема як в серії «Америка: що пішло не так?». Їхні роботодавці, особливо Джин Робертс із The Inquirer[18], надавали їм можливість проводити тривалий час, опрацьовуючи документи, і публікувати свої роботи у великих статтях у газетах і журналах.

Боб Вудворд про Барлета і Стіла:

Вони начебто довели до досконалості метод виконання своєї роботи, і я з великою повагою ставлюся до неї[16].

Примітки

  1. ↑ а б https://www.washingtonpost.com/obituaries/2024/10/11/donald-barlett-dead/
  2. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  3. ↑ https://liu.edu/polk-awards/past-winners
  4. ↑ https://goldsmithawards.org/honoree/what-corporate-welfare-costs/
  5. ↑ Alter, Jonathan (24 квітня 1989). Two Reporters You Don't Want on Your Tail. Newsweek.
  6. ↑ а б Historical Winners List. UCLA Anderson School of Management. Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 31 січня 2019.
  7. ↑ Royster wins Loeb Award for financial journalism. The New York Times. 25 вересня 1975. с. 64. Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 6 лютого 2019.
  8. ↑ 1975 Winners. The Pulitzer Prizes. Архів оригіналу за 16 серпня 2013. Процитовано 30 квітня 2011.
  9. ↑ 1989 Winners and Finalists. The Pulitzer Prizes. Архів оригіналу за 24 грудня 2015. Процитовано 30 квітня 2011.
  10. ↑ Barringer, Felicity (1 березня 1999). Journalism's Greatest Hits: Two Lists of a Century's Top Stories. The New York Times.
  11. ↑ O'Reilly, David (2 лютого 1997). Barlett, Steele Leave Inquirer After 26 Years. The Philadelphia Inquirer.
  12. ↑ Colford, Paul (16 березня 2001). Time Pair Snare Record Sixth Polk. Daily News (New York).
  13. ↑ Seelye, Katharine (18 травня 2006). Richard Stengel Is Chosen To Be Top Editor at Time. The New York Times.
  14. ↑ Seelye, Katharine (7 серпня 2006). An Established Reporting Team Moves to Vanity Fair. The New York Times.
  15. ↑ Meyer, Philip (28 квітня 2011). In Pulitzers, journalism's evolution is taking shape. USA Today.
  16. ↑ а б Cox, James (14 квітня 1992). Stoking Fires of Debate. USA Today.
  17. ↑ Marvin, Carolyn; Philip Meyer (2005). What Kind of Journalism Does the Public Need?. У Geneva Overholser & Kathleen Hall Jamieson (ред.). The Press. New York: Oxford University Press. с. 400–411 [403]. ISBN 978-0-19-517283-6.
  18. ↑ Cauchon, Dennis (1 серпня 1990). Roberts to leave 'Inquirer'. USA Today.

Посилання