|
Домінік Веннер
Домінік Веннер (фр. Dominique Venner; 16 квітня 1935 — 21 травня 2013) — французький письменник, історик і публіцист. Спеціалізувався на військовій історії, в 1960-х — 1970-х був одним із засновників руху «Нових правих», пішов з політики у 1971 році. 21 травня 2013 року покінчив життя самогубством, застрелився у Соборі Паризької Богоматері[5]. ЖиттєписНародився в сім'ї архітектора в Парижі. Брав участь в Алжирській війні. Після повернення з Алжирської війни, в 1965 році, вступив до лав «Секретної збройної організації», яка виступала за зміну правлячого ладу у Франції. У ході діяльності в цій організації був арештований і провів у в'язниці 3 роки. Вийшовши з в'язниці став займатися теоретичним обґрунтуванням своїх поглядів, разом з Аленом де Бенуа виступив одним з теоретиків руху «Нових правих». Домінік Веннер сповідував теорію європоцентризму. У 1963 році став засновником руху «Європа — Дія», що дотримується ультраправих поглядів і не виключає можливості застосування насильства для зміщення влади. У 1971 році вирішив покинути політику, щоби більше часу приділяти історії. Займався вивченням історії зброї та військової політики, написав значну кількість праць присвячених даній тематиці. Серед його робіт слід виділити: «Біле сонце переможених» (1975), «Повстале Серце» (1994), «Геттисберг» (1995), «Білі та Червоні» (1997), «Історія співпраці» (2000), «Історія тероризму» (2002). У 1981 році за роботу під назвою «Історія Червоної армії» отримав нагороду Французької академії. З 2002 року до моменту смерті був редактором «Нового журналу історії». Був активним противником одностатевих шлюбів[6]. Виступав проти етнічного розмаїття, міграції. 21 травня 2013 року Домінік Веннер застрілився біля вівтаря Собору Паризької Богоматері. Його спонукання і мотиви надзвичайно продумані, систематизовані і ясно викладені. На своєму сайті за деякий час до самогубства він розмістив короткий текст «Маніфестація 26 травня і Хайдеггер»[7], в якому йшлося про необхідність «нових дій, показових і символічних», що будуть здатні пробудити «приспану свідомість»[8]. За кілька годин до смерті він закликав своїх соратників чинити опір новому закону. Цитата з посмертного послання: «Я повстаю проти року долі. Я повстаю проти отрут, що гублять душу, проти індивідуалістичності бажань, що розривають наш зв'язок з корінням і традиційними формами буття, зокрема з родиною — фундаментом нашої тисячолітньої цивілізації. Виступаючи на захист ідентичності кожного з народів у себе вдома, я повстаю проти злочинного заміщення нашого народу іншими.» Інцидент стався через кілька днів після легалізації у Франції одностатевих шлюбів[9]. 26 травня в Парижі величезна (від половини до півтора мільйона протестуючих за різними підрахунками, за даними поліції 150 000) маніфестація проти легалізації та усиновлення дітей нетрадиційними сім'ями потребувала додаткової смуги ходи — по набережній Сени. У певному сенсі, він попереджував про загрозу існуванню євро-атлантичної християнської раси, причому, з сукупності творів і вчинку Д.Веннера, не виключене його розуміння можливої зумисності розвитку подій. Уявити атмосферу того моменту можна за статтею[10], розпочатою до і закінченою після трагічної і символічної події в соборі Нотр-Дам. Широкий огляд тогочасного міжнародного контексту зробив через три дні після трагедії російський публіцист Є. С. Холмогоров, і такий підхід конче необхідний до багатосторонньої особистості Домініка Веннера. «...Спочатку йшлося про те, що це був його протест проти французького закону про гей-шлюби. Але залишена Веннером записка поміщає його вчинок в більш широкий контекст: це був протест не стільки проти конкретного закону, скільки проти культурної, цивілізаційної, релігійної, моральної самоліквідації Європи.»[11] Вчинок Домініка Веннера зовні суперечливий. Він захищає світ християнства самогубством, яке вважається богопротивним з точки зору віри. Цей аспект є формальним стрижнем статті «Праведний грішник Домінік Веннер»[12]. Разом з тим, тут важко не помітити категорійний перехід, можливо і швидше свідомий, від менталітету однієї історичної релігії і спільноти до бачення світу японською культурою, відомою і зрозумілою всьому Сходу Азії — з розкриттям зовнішньої спірності і суперечливості форм вираження, однак, спрямованих до об'єднавчої всіх мети, до розуміння, збереження безцінного досвіду і результатів велетисячолітньої історії людства, його багатогранної гуманістичної культури. Важко заперечити когерентність мотивів Домініка Веннера зсередини французької та європейської культури і — зовнішнього підходу до світової історичної та культурної спадщини, сконцентрованої Миколою Реріхом в його Пакті.
Домінік Веннер активно захоплювався історією зброї, навіть написав книгу «Американські пістолети і револьвери», яку дослідник Майкл О'Мейра називає «фотографічною хронологією винаходу Семюеля Кольта та спадщини, яку він лишив Америці 19 століття»[13].
На думку Домініка Веннера, пістолет у руці індіанця чи злочинця міг становити загрозу, але «в руках відповідального громадянина це засіб для протистояння такій загрозі. Зброя — це єдиний спосіб захисту від зловживання зброєю, відтак єдиний інструмент забезпечення справедливості та fair play[13]. Також Домінік Веннер мав принципово антикомуністичну та в цілому анти-егалітаристську позицію, відтак виступав за звільнення народів Східної Європи від гніту Радянського Союзу.
Українські переклади творів Домініка Веннера
Джерела Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
