|
Дмитришин-Часто Любов Юліанівна
Любов Юліанівна Дмитришин, у шлюбі Дмитришин-Часто (нар. 9 травня 1942, Крушельниця) — українська письменниця, журналістка, діячка української діаспори у США. Член Національної Спілки письменників України. БіографіяНародилася 9 травня 1942 року у селі Крушельниця на Бойківщині. Тут у 1943 році німці розстріляли її бабусю і двох рідних братів її батька — 18- і 20-річного, а по Другій світовій війні радянські каральні служби кілька сімей з її роду вивезли в Сибір. Рід по батьківській лінії — знані в Бойківщині майстри-ковалі. Її батько Юліан Миколайович самотужки збудував над селом в горах першу сільську електростанцію. Мати Параска Іванівна була з шляхетського роду Крушельницьких. Сільський краєзнавець Іван Данів дослідив рід Крушельницьких до 16 ст. і довів спільний корінь тернопільських братів Крушельницьких, Соломії Крушельницької, ще багатьох знатних вихідців села. Хату, в якій народилася, Любов Дмитришин старанно відновила, зберігши батьківську кузню, материн ткацький верстат, на якому не лише в дитинстві, але й після одруження ткала різні декоративні килимки-гобелени. Закінчила факультет журналістики Львівського університету (1969), працювала в газеті «Закарпатська правда» в Ужгороді. У 1990 році переїхала до США, оселилася в Нью-Йорку. Журналістську працю до виходу на пенсію продовжила в газеті «Національна трибуна». Редагувала журнал «Веселка» (1993—1995). У шлюбі з журналістом Петром Часто. ТворчістьАвторка книг «Літ осіннє відлуння» (1981), «Родина» (1986), «Ця важка дорога» (1990), «Українська мати» (1995), «Сповідь» (1996), «Вакації з бабунею» (1997), «Лавина» (2021) Література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
