Джон Келхун (етолог)
Джон Келгун (англ. John B. Calhoun; 11 травня 1917, Теннессі — 7 вересня 1995) — американський етолог і дослідник психології у зв'язку з проблемами популяційної щільності і її впливу на поведінку. Стверджував, що експериментально виявлені соціальні ефекти надмірності населення пацюків можуть розглядатися як модель майбутнього для перенаселеної людської цивілізації. Проводив спостереження сірих пацюків у природному середовищі, особливо відзначивши природне обмеження популяції на рівні набагато нижче рівня прокорму і корелюючи з Числом Данбара, а також дослідивши зміни рівня конфліктності в стійких щурячих групах в залежності від кількості особин в групі. В одному з експериментів організував «ідеальні» умови проживання мишей у вигляді ящиків площею 8-12 м² і висотою до 1,5 метра. Ящики були ізольовані від навколишнього світу, в них підтримувалась комфортна для мишей температура, а самі миші необмежено забезпечувалися їжею і водою. Ящики мали систему розділених на сектори нір. Експеримент полягав у дослідженні змін в поведінці мишей, пов'язаних зі зростанням чисельності популяції. У ході експерименту чисельність мишей сягнула невідповідної приміщенню кількості. Спостереження показали руйнування соціальної структури та поведінки особин: вигнання і навіть вбивство дитинчат, відмова самців від захисту території і самок, збільшення агресивності самок, прояви канібалізму в умовах достатньої кількості їжі. Незабаром популяція повністю вимерла. Експерименти зі щурамиУ 1947—1949 роках Келгун в рамках проєкту з дослідження екології гризунів, проведеного Університетом Джона Гопкінса, проводив спостереження сірих щурів у природному середовищі — в огородженому загоні просто неба площею 10 тисяч квадратних футів (930 м2 ). Хоча кількість щурів у загоні таких розмірів при безконтрольному розмноженні теоретично могла досягти 50 тисяч, Келгун зазначив, що розмір популяції за весь час експерименту не перевищував 200 особин і стабілізувався на значенні 150, що корелює з числом Данбара. Більш того, щури не розсіялися по загону безладно, а утворили 12-13 організованих колоній, у кожній з яких проживало по 12 щурів. Келгун припустив, що саме такий розмір групи є для сірих щурів найкращим — при перевищенні цієї кількості стрес призводить до розпаду групи. З 1958 по 1962 рік Келгун проводив серію експериментів з сірими щурами вже в штучному середовищі — збудованому в лабораторії полігоні площею 12 м2, висотою до 1,5 метри, розділеному на 4 сполучених один з одним відсіки, причому дві кінцевих відсіка — перший і четвертий — контакту один з одним не мали. Полігон був ізольований від навколишнього світу, необмежено забезпечувався їжею і водою. Населяючи цей «щурячий рай», Келгун досліджував зміни в поведінці щурів у міру природної зміни чисельності популяції. У кожний з чотирьох відсіків була поміщена група з 12 щурів, всього 48 особин. Щоб не допустити надмірного перенаселення, після досягнення чисельності 80 особин дослідники прибирали з полігону зайвих молодих щурів, які пережили дитячий вік. Виявилося, що кінцеві відсіки були захоплені сильними самцями-лідерами, кожен з яких жив у гаремі з 8-12 самок, а інших самців виганяв у центральні відсіки. Порядку 60 щурів, нудьгуючи в центральних відсіках, демонстрували різноманітні форми девіантної поведінки: збільшена агресивність і безпричинні напади один на одного, зникнення інтересу до спаровування, спроби спаровуватися з усіма самками або навіть усіма щурами підряд, незалежно від статі. Спостерігався канібалізм — зокрема, поїдання щурят — навіть в умовах великої кількості їжі. Експерименти з мишамиНайбільш відома серія експериментів Келгуна, в якому зростання популяції ніяк не обмежувалося, була поставлена на мишах. У липні 1968 року в дротяний загін в лабораторії на базі Національного інституту психічного здоров'я були поміщені 4 пари мишей. Загороду з 256 ящиками-гніздами, кожен з яких був розрахований на 15 мишей, був обладнаний роздавальниками води та корму і достатньою кількістю матеріалу для будівництва гнізд. Келгун описував загін як «утопію» для мишей. За розрахунками дослідників, місця для гнізд в загоні вистачило б на 3840 мишей, а постійно оновлюваної їжі — на 9500. На практиці чисельність популяції зупинилася на максимальному значенні 2200 і після нього тільки скорочувався; до червня 1972 року, коли Келгун завершив експеримент, в загоні залишалося лише 122 миші. У період стабілізації населення Universe 25 агресивність самок підвищилася, саме вони — а не самці — стали активно захищати свою територію, проте матері не доглядали за мишенятами. Безліч молодих самців, що не знайшли собі місця в колоніях по периметру загороди, виганяли в центр, і серед них також проявлялися девіантні форми поведінки: пасивність або надмірна агресивність з нападамами на інших мишей, пансексуалізм і гомосексуальна поведінка. На стадії скорочення і розпаду популяції Келгун спостерігав зростання числа самців, яких він назвав «красенями» (англ. beautiful ones): ці миші уникали як спарювання, так і бійок, без кінця чепурилися. Самки також перестали спаровуватися з самцями. Колега Келгуна, доктор Гелсі Марсден, в 1972 році переніс кілька самок і самців «красенів» в окремі загони, виявивши, що миші і там не намагаються спаровуватися. За підсумками дослідження Келгун зробив висновок, що при перевищенні певної щільності населення і заповненні всіх соціальних ролей в популяції виникає зростаючий прошарок молодих «ізгоїв». Гостра конкуренція між ними і старшими особинами призводить до розпаду соціальних зв'язків і краху суспільства в цілому, його переходу в такий стан, коли при низькій смертності нормою стає примітивна «аутистична» поведінка, що веде до вимирання популяції. Використовуючи відсилання до Одкровення Іоанна Богослова, Келгун описав розпад суспільства як «смерть в квадраті» (англ. death squared), при цьому «першу смерть», смерть духу, миші переживали ще за життя[2]. Знаменитий експеримент був надалі використаний як основа розвитку концепції проксемики Едварда Голла. Поняття поведінкової клоаки також вплинуло на розвиток соціології міста[3] та психології. Розробки Келгуна вплинули на дослідження агресії. Критика експериментуНа симпозіумі «Людина і її місце в природі» в 1972 році доповідь Келгуна було розкритиковано:[4]
У мистецтвіЗа мотивами робіт Келгуна була написана книга Mrs. Frisby and the Rats of NIMH[en] і знятий мультфільм «Секрет щурів». Бібліографія
Примітки
Посилання
|