Детонуючий шнур — шнур із серцевиною з високобризантної вибухової речовини (ВР), призначений для передачі детонації від детонатора до заряду ВР. Іноді використовується як самостійний заряд.
Детонуючий шнур складається з вибухової серцевини і захисної оболонки.
Розрізняють такі види детонуючих шнурів:
- нормальної потужності (серцевина містить ВР 12-14 г/м),
- малопотужні (3-6 г/м),
- посилені (20-40 г/м),
- високопотужні (100—140 г/м).
Детонуючий шнур, який поступає у війська, підрозділяється на марки ДШ-Б і ДШ-В:
- ДШ-Б: оболонка покрита шаром вологоізолюючої мастики, зверху якої навиті червоні нитки.
- ДШ-В: оболонка є більш водонепроникною і виготовлена з пластикату червоного кольору.
Основні характеристики[1][2]
|
ДШБ |
ДШВ |
ДША
|
| Матеріал зовнішньої оболонки |
бавовняні нитки |
пластикат |
бавовняні нитки
|
| Колір оболонки |
червоний |
червоний |
білий з двома червоними нитками
|
| Діаметр, мм |
4,8 — 5,8 |
5,5 — 6,1 |
5 — 6
|
| Швидкість детонації, м/с |
6500 |
6500 |
6500
|
| Вага ВР в 1 пог. м шнура, г |
12,5 |
13 |
12
|
| Збереження здатності до детонації після утримання в воді, год |
10 |
24 |
10
|
| Температурний діапазон застосування, °C |
від -28 до +50 |
від -35 до +55 |
від -28 до +50
|
Детонуючі шнури нормальної потужності використовують на багатьох видах вибухових робіт, малопотужні — для зв'язку вибухових мереж і внутрішньосвердловинного сповільнення детонації зарядів, посилені — для ініціювання протяжних зарядів у шпурах та свердловинах, високопотужні — як самостійні, оконтурюючі заряди. Також розрізняють водостійкі, термостійкі детонуючі шнури (застосовують на вибухових роботах у глибоких нафтових і газових свердловинах) та запобіжні детонуючі шнури (для вибухових робіт у шахтах, небезпечних за газом і пилом).
Див. також
Примітки
- ↑ Інженерна підготовка: навчальний посібник. — Львів : Національна академія сухопутних військ, 2016. — С. 365—367. — 552 с.
- ↑ Швець О. О., Фтемов Ю. О., Колос Р. Л. I // Вибухова справа. Основи ведення підривних робіт: Навчальний посібник. — Львів : Національна академія сухопутних військ, 2016. — 352 с.
Література