|
Двадцять сьома поправка до Конституції США
 Двадцять сьома поправка до Конституції США (англ. Twenty-seventh Amendment to the United States Constitution) набула чинності 5 травня 1992 року. Це остання поправка до Конституції США. Вона визначала порядок зміни розміру винагороди сенаторів або представників. Текст поправки
ПередісторіяКілька штатів порушували питання про зарплату в Конгресі ще під час обговорення ратифікації Конституції США. Ратифікуючий конвент Півночної Кароліни запропонував декілька поправок до Конституції, включаючи наступну: «Введення в дію законів, що встановлюють грошову винагороду сенаторам та представникам за їхні послуги, відкладається до закінчення виборів представників, які негайно слідують за прийняттям таких законів; за умови, що такі закони спочатку приймаються». Конвент Вірджинії рекомендував аналогічну поправку. Декларація про ратифікацію від штату Нью-Йорк супроводжувалася аналогічною пропозицією щодо внесення змін: «Оплата сенаторам і представникам визначається чинним законом, і щоб жодні зміни наявного закону про грошову винагороду не впроваджувались в інтересах представників, доки не відбудуться наступні вибори».[1] Пропозиції КонгресуЦя поправка була однією з декількох запропонованих поправок до Конституції, внесених представником Джеймсом Медісоном від Вірджинії у Палату представників 8 червня 1789 р. Первісний намір Медісона був додати поправку до кінця Статті I, розділу 6, пункту 1 Конституції.[2] Разом з іншими пропозиціями Медісона, поправку було передано до комітету, що складався з одного представника від кожного штату і палата Представників почала його обговорення і 24 серпня 1789 року прийняла його та ще шістнадцять статей змін. Пропозиції розглядались паралельно із Сенатом, де було внесено 26 істотних змін. 9 вересня 1789 р. Сенат схвалив складений і консолідований пакет із дванадцяти статей змін.[3] 21 вересня 1789 року було скликано «Палату-Сенат», щоб вирішити численні розбіжності між пропозиціями Палати Представників та Сенату до Біллю про права. 24 вересня 1789 р. Комітет опублікував свій звіт, в якому остаточно було дороблено 12 запропонованих поправок для розгляду Палатою та Сенатом. Палата дала згоду на доповідь для конференції того ж дня, Сенат погодився наступного дня.[4] Текст, який стане Двадцять сьомою поправкою, йшов другим у списку серед двадцяти пропозицій, що надсилалися до штатів для розгляду 25 вересня 1789 року. Десять з них — номери 3-12 — були ратифіковані 15 місяців потому і зараз відомі як Білль про права. Пропозиції, що залишилися, не були ратифіковані достатньою кількістю штатів, щоб стати частиною Конституції.[4] Відновлення інтересу
Запропонована поправка була значною мірою забута, поки Грегорі Вотсон, студент магістратури Техаського університету в Остіні, не написав доповідь на цю тему в 1982 році для курсу політології. У статті Вотсон стверджував, що поправка все ще є «живою» і може бути ратифікована. Вотсон отримав оцінку «С» за свою працю і звернувся з оцінкою до викладача курсу Шерон Вейт, яка відмовилася переоцінити роботу студента. Згадуючи документ, Вейт заявила: «Я якось поглянула на це, але не побачила нічого, що було б особливо видатним, і я подумала, що „C“, мабуть, добра». У відповідь Вотсон надав новий поштовх до ратифікаційної кампанії шляхом написання листів до законодавчих органів штатів.[5][6] Коли Вотсон почав свою кампанію на початку 1982 року, йому було відомо про ратифікацію лише в шести штатах, і він помилково вважав, що ратифікація в Вірджинії 1791 року — це остання дія, вжита штатами. У 1983 році він виявив, що Огайо затвердив поправку в 1873 році як засіб протесту проти Закону про заробітну плату і в 1984 році дізнався, що Вайомінг зробив те саме в 1978 році, як протест проти підвищення зарплати в конгресі 1977 року. Крім того, до 1997 року, вже після прийняття поправки, Вотсон не знав, що Кентуккі ратифікував поправку в 1792 році.[6][7] Крім того, Вотсон не знав, до 1997 року, після прийняття поправки що Кентуккі ратифікувалв поправку 1792 року,[8] як і самі законодавці Кентуккі, які, слідуючи бажанню Уотсона ратифікувати поправку в усіх 50 штатах, постратифікували її 1996 року, не знаючи, що штат зробив це ще 204 роки тому[9] У квітні 1983 року Мен став першим штатом, який ратифікував поправку в результаті кампанії Уотсона, після чого це зробив Колорадо в квітні 1984 року, а згодом і багато інших штатів. Ратифікація в штаті Мічиган 7 травня 1992 р., що стала 38-ю, зумовила підтвердження поправки[10]. Ратифікація штатами Ратифікували поправку, 1789–1792 Ратифікували поправку, 1873 Ратифікували поправку, 1978–1991 Ратифікували поправку, березень 1992 Ратифікували після введення в дію, 1992–дотепер Ратифікували поправку двічі Не ратифікували Наступні штати ратифікували Двадцять сьому поправку: Меріленд — 19 грудня 1789 року, Північна Кароліна — 22 грудня 1789 р. (підтверджено 4 липня 1989 р.), Південна Кароліна — 19 січня 1790 року, Делавер — 28 січня 1790 року, Вермонт — 3 листопада 1791 року, Вірджинія — 15 грудня 1791 року, Кентуккі — 27 червня 1792 р. (підтверджено 21 березня 1996 р.), Огайо- 6 травня 1873 року, Вайомінг — 6 березня 1978 року, Мен — 27 квітня 1983 року, Колорадо — 22 квітня 1984 року, Південна Дакота — 21 лютого 1985 року, Нью-Гемпшир — 7 березня 1985 р. (після відхилення — 26 січня 1790 р.), Аризона — 3 квітня 1985 року, Теннессі — 28 травня 1985 року, Оклахома — 1 липня 1985 року, Нью-Мексико — 14 лютого 1986 року, Індіана — 24 лютого 1986 року, Юта — 25 лютого 1986 року, Арканзас — 13 березня 1987 року, Монтана — 17 березня 1987 року, Коннектикут — 13 травня 1987 року, Вісконсін — 15 липня 1987 року, Джорджія — 2 лютого 1988 року, Західна Вірджинія — 10 березня 1988 року, Луїзіана — 7 липня 1988 року, Айова — 9 лютого 1989 року, Айдахо — 23 березня 1989 року, Невада — 26 квітня 1989 року, Аляска — 6 травня 1989 року, Орегон — 19 травня 1989 року, Міннесота — 22 травня 1989 року, Техас — 25 травня 1989 року, Канзас — 5 квітня 1990 року, Флорида — 31 травня 1990 року, Північна Дакота — 25 березня 1991 року, Міссурі — 5 травня 1992 року, Алабама — 5 травня 1992 року, Мічиган — 7 травня 1992 року. 18 травня 1992 року Дон У. Вілсон, Архіваріус Сполучених Штатів, підтвердив, що ратифікація цієї поправки була завершена.[11][12] Вважалося, що Мічиган, 7 травня 1992 р. став 38-м штатом, що ратифікував поправку, але згодом з'ясувалося, що Генеральна Асамблея Кентуккі ратифікувала поправку під час першого місяця існування цього штату,[13], що, таким чином, робить Алабаму (яка ратифікувала поправку після Міссурі 5 травня 1992 р.) штатом, який завершив доповнення поправки до Конституції.[14][15] Потім поправка була ратифікована у наступних штатах: Нью-Джерсі — 7 травня 1992 р. (після відмови — 20 листопада 1789 р.), Іллінойс — 12 травня 1992 року, Каліфорнія — 26 червня 1992 року, Род-Айленд — 10 червня 1993 р. (після відхилення — 7 червня 1790 р.),[16] Гаваї — 29 квітня 1994 р., Вашингтон — 6 квітня 1995 р., Небраска — 1 квітня 2016 р..[17] Чотири штати не ратифікували Двадцять сьому поправку: Массачусетс , Міссісіпі , Нью-Йорк та Пенсільванія. Підтвердження ратифікації19 травня 1992 року ратифікаційна грамота 27-ї поправки була підписана Архіваріусом США 18 травня 1992 року, надрукована та опублікована у Федеральному реєстрі.[18] Підтверджуючи, що поправка була належним чином ратифікована, Архіваріус Сполучених Штатів діяв відповідно до встановлених законом повноважень, наданих Конгресом для його посади відповідно до Розділу 1 Кодексу США, § 106b, де зазначено:
Відповідь у Конгресі була різкою. Сенатор Роберт Берд із Західної Вірджинії критикував Вілсона за те, що він підтвердив поправку без затвердження Конгресу. Хоча Берд підтримав прийняття поправки в Конгресі, він стверджував, що Вілсон відступив від «історичної традиції», не чекаючи, коли Конгрес розгляне обґрунтованість ратифікації, враховуючи надзвичайно тривалий проміжок часу з моменту запропонування поправки.[12] Спікер палати Том Фолі та інші закликали до юридичного оспорювання незвичної ратифікації поправки. 20 травня 1992 року, згідно з прецедентом щодо ратифікації Чотирнадцятої поправки, кожна палата Конгресу прийняла свою версію одночасної резолюції, в якій вони погодилися, що поправка була ратифікована, незважаючи на незвичний період понад 202 роки для виконання завдання. Ухвалення Сенатом резолюції було одноголосним (99 до 0), а голосування Палати було 414 проти 3.   Примітки
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Двадцять сьома поправка до Конституції США
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)