Данте Капуто

Данте Капуто
ісп. Dante Caputo
Данте Капуто
Данте Капуто
Данте Капуто 1984 року
Міністр закордонних справ Аргентини
10 грудня 1983 — 26 травня 1989
ПрезидентРауль Альфонсин
ПопередникХуан Рамон Агірре Ланарі
НаступникСусана Руїс Черутті
Голова Генеральної Асамблеї ООН
1988 — 1989
Депутат
10 грудня 1989 — 10 грудня 1993
Депутат
10 грудня 1997 — 10 грудня 1999
Народився25 листопада 1943(1943-11-25)[1]
Буенос-Айрес, Аргентина
Помер20 червня 2018(2018-06-20)[1] (74 роки)
Буенос-Айрес, Аргентина
Відомий якдипломат, політик, політолог
Місце роботиУніверситет Буенос-Айреса, Організація Об’єднаних Націй і Національний університет Ла-Плати
ГромадянствоАргентина Аргентина
ОсвітаПаризький університет
Alma materПаризький університет, Школа Флетчера права і дипломатіїd і University of the Salvadord
Політична партіяГромадянський радикальний союз, Соціалістична партія Аргентини
Професіядипломат, політик
Нагороди
Кавалер Великого хреста ордена Ізабелли Католички Великий хрест ордена Сонця Перу
 Медіафайли у Вікісховищі

Да́нте Ма́ріо Анто́ніо Капу́то (ісп. Dante Mario Antonio Caputo; 25 листопада 1943, Буенос-Айрес — 20 червня 2018, там само) — аргентинський державний діяч, дипломат.

Освіта і академічна діяльність

Данте Капуто народився в Буенос-Айресі в сім'ї емігрантів з італійської області Базіліката. Він закінчив Університет дель Сальвадор в Буенос-Айресі в 1966 році з дипломом політолога, потім отримав диплом у Школі права і дипломатії Флетчера при Університеті Тафта. З 1968 по 1972 рік обіймав різні посади в Організації американських держав, а в 1972 році отримав ступінь доктора соціології в Паризькому університеті. У 1973 році очолив Центр досліджень державної влади і управління в Інституті Торкуато ді Телла.

У 1976 році заснував Аргентинський центр соціальних досліджень. У 1981—1983 роках займався видавничою діяльністю.

Політична кар'єра

У період президентства Рауля Альфонсина (1983—1989) Капуто обіймав посаду міністра закордонних справ Аргентини. У 1988 році головував на 43-й сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй.

Після відходу з поста міністра закордонних справ, Капуто обраний членом Палати депутатів, де був заступником голови Комітету у закордонних справах.

У 1992 році Капуто призначений спеціальним посланником ОАД та ООН на Гаїті. У 1993 році став представником Генерального секретаря ООН на Гаїті.

Будучи членом партії Громадянський радикальний союз, Капуто брав участь у створенні Фронту солідарної країни (ФРЕПАСО) перед загальними виборами в 1995 році. Пізніше в цьому ж році приєднався до лівоцентристської партії Новий простір (Nuevo Espacio). З 1996 року він був віце-президентом коаліції ФРЕПАСО від Нового простору. В 1997 році знову обраний депутатом. У 1998 році набув Народно-соціалістичну партію, залишаючись віце-президентом ФРЕПАСО до 2000 року[2]. У 1999 році брав участь у виборах кандидата від ФРЕПАСО для обрання на посаду мера Буенос-Айреса, але програв Анибалю Ібарре, який виграв вибори в 2000 році.

У 2000 році увійшов в уряд Фернандо де ла Руа, ставши міністром науки, технологій і виробничих інновацій. Пішов у відставку в лютому 2001 року.

З червня 2001 року по вересень 2004 року керував Регіональним проектом з розвитку демократії в Латинській Америці ПРООН.

20 червня 2018 року Капуто помер в одній з приватних клінік Буенос-Айреса від раку[3].

Примітки

  1. ↑ а б Munzinger Personen
  2. ↑ El ex canciller Caputo se pasó al socialismo [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]  (исп.)
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 вересня 2019. Процитовано 21 червня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Публікації

  • El rol del sector público en el cambio de la sociedad argentina entre 1930 y 1958 (tesis doctoral). París: Universidad de la Sorbona, 1972
  • El proceso de industrialización argentino entre 1900 y 1930. París: Instituto de Estudios de América Latina, 1970.
  • El poder militar en Argentina (1976—1981), en colaboración. Frankfurt: Verlag Klaus Dieter Vervuert, 1982.
  • Así nacen las democracias (en colaboración). Buenos Aires: Emecé, 1984
  • Democratic culture and governance. UNESCO-Hispamérica. 1992
  • América Latina y las democracias pobres. Madrid: Ediciones del Quinto Centenario, 1992.
  • Frepaso, alternancia o alternativa (con Julio Godio). Buenos Aires: Corregidor, 1996.
  • Argentina en el comienzo del tercer milenio (en colaboración). Buenos Aires: Atlántida.
  • [La democracia en América Latina. PNUD (director de la publicación), 2004. https://web.archive.org/web/20140525213906/http://www.votb.org/elsalvador/Reports/Report_Democracy_in_Latin_America_New.pdf]
  • Contribuciones al debate de la democracia en América Latina (PNUD). Buenos Aires: Santillana, 2005.[1]
  • Nuestra democracia. PNUD, OEA (codirector de la publicación). México, DF: FCE, 2010. [2] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • "El desarrollo democrático en América Latina: entre la crisis de legitimidad y la crisis de sustentabilidad, " Revista SAAP, 2011. [3] [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.]
  • «Política, dinero y poder — un dilema para las democracias de las Américas». OEA (Coordinador). México, DF: FCE, 2011

Література

  • Дипломатичний словник / під ред. А. А. Громико, А. Р. Ковальова, П. П. Севостьянова, С. Л. Тихвинського, в 3-х томах. — М: Наука, 1985—1986. — Т. 3, с. 643.

Посилання