Гіркий чай генерала Йєна

Гіркий чай генерала Йєна
The Bitter Tea of General Yen
Жанрдрама
РежисерФренк Капра
ПродюсерВолтер Венґер
СценаристЕдвард Парамор
У головних
ролях
Барбара Стенвік
Нільс Астер
ОператорДжозеф Вокерd Редагувати інформацію у Вікіданих
КомпозиторВ. Френк Гарлінґ
КінокомпаніяColumbia Pictures Редагувати інформацію у Вікіданих
Дистриб'юторColumbia Pictures
Тривалість88 хв.
Моваанглійська
КраїнаСША США
Рік1933
Дата виходу1 березня, 1933 року
IMDbID 0023814
CMNS: Гіркий чай генерала Йєна у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

«Гіркий чай генерала Йєна» (англ. The Bitter Tea of General Yen) — американська драма 1933 року режисера Френка Капри. У головних ролях Барбара Стенвік і Нільс Астер. Основана на романі 1930 року «Гіркий чай генерала Йєна» американського письменника Ґрейса Зарінґа Стоуна[en], ця докодексова стрічка оповідає про красиву американську місіонерку у Шанхаї протягом громадянської війни, яка потрапляє в битву, намагаючись врятувати групу дітей-сиріт. Знепритомнілу, її рятує китайський військовий генерал і приносить до себе в палац. Генерал закохується в наївну молоду жінку, проте вона бореться зі зростаючими почуттями до могутнього генерала і чинить опір його залицянням. В фіналі дівчина відкриває свої почуття і переходить на бік генерала, але їхнє кохання приречене через громадянську війну.

Гіркий чай генерала Йєна був першим фільмом, який демонструвався у театрі Radio City Music Hall після його відкриття 3 січня 1933 року. Також це один з перших фільмів, який відкрито показував міжрасовий сексуальний потяг[1]. Після виходу на великі екрани зустрінутий досить прохолодно і критиками, і глядачами, а пізніше затьмарений наступними кінороботами Капри. В останні роки фільм значно виріс у оцінці критиків. У 2000 році стрічка відібрана британським кінокритиком Дереком Малькольмом як один зі ста найкращих фільмів у рейтингу The Century of Films.

У головних ролях

Примітки

  1. O'Toole, Lawrence (27 серпня 1993). The Bitter Tea of General Yen. Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 17 жовтня 2012. Процитовано 29 січня 2013.

Посилання