Гінтов Павло Вадимович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гінтов.
Гінтов Павло Вадимович
Основна інформація
Дата народження14 січня 1984(1984-01-14) (40 років)
Місце народженняКиїв, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна
Професіїпіаніст
ОсвітаМосковська державна консерваторія імені Петра Чайковського, Мангеттенська школа музики і Київська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені М. В. Лисенка
Інструментифортепіано
Жанрикласична музика
gintov.com

Гінтов Павло Вадимович (14 січня 1984(1984-01-14), Київ) — український піаніст.

Біографія

Павло Гінтов народився 14 січня 1984 року в Києві. У віці 6 років він почав свою музичну освіту в Київській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті. У 12 років у Київській філармонії відбувся творчий дебют піаніста — разом з Київським камерним оркестром під проводом Романа Кофмана він виконав Концерт для фортепіано з оркестром № 20 Моцарта. Пізніше Павло продовжив навчання в Московській державній консерваторії, де він був студентом Льва Наумова та Даниїла Копилова.

У 2008 році він отримав ступінь магістра музичного мистецтва[en] від Мангеттенської школи музики, вчившись у професора Ніни Свєтланової[en]. У 2015 закінчив докторантуру в Мангеттенській школі музики. Має ступень доктора філософії з музики.

Павло Гінтов став прототипом Павла Гонтаря — одного з героїв роману Доржа Бату «Моцарт 2.0»[1].

Громадська позиція

Зовнішні відеофайли
Піаніст, який бореться за країну
Pavlo Gintov — Piano Recital at Grazhda

Павло Гінтов постійно бере участь в акціях протесту[2], які після російської анексії Криму та початку війни на сході України супроводжують виступи на Заході російських діячів культури, підтримавших дії Президента РФ Володимира Путіна в Україні[3], наприклад Валерія Гергієва[4], Володимира Співакова[5], Ганни Нетребко[6].

Нагороди

  • Грант Президента України (1998—2001)
  • Грант міжнародної добродійної програми «Нові Імена» (Москва, 1998)
  • Диплом фестивалю молодих піаністів пам'яті Генріха Нейгауза (Москва, 1998)
  • Грант фонду Скрябіна (Москва, 1999)
  • Третій приз та приз за найкраще виконання твору Чайковського на п'ятому міжнародному конкурсі молодих піаністів Володимира Крайнєва (Харків, 2000)
  • Диплом найкращому акомпаніатору на другому міжнародному скрипковому конкурсі імені Паганіні (Москва, 2004)
  • Перший приз та чотири особливих приза на першому міжнародному конкурсі «Takamatsu International Piano Competition» (Японія, 2006)
  • Повна стипендіальна програма та грант Манхеттенської школи музики (Нью-Йорк, 2006)
  • Грант Наукового товариства імені Шевченка (Нью-Йорк, 2008)
  • Перший приз на міжнародному фортепіанному конкурсі «Bradshaw and Buono International Piano Competition» (Нью-Йорк, 2010)

Примітки

  1. ↑ Любов Базів (11 червня 2021). Дорж Бату, автор українських бестселерів «Моцарт 2.0» та дилогії «Франческа». Укрінформ. Процитовано 29 червня 2022.
  2. ↑ Валентин Баришников (31 січня 2015). Вони є зброєю пропаганди Путіна – піаніст Гінтов про Гергієва і Нетребко. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 21 лютого 2015. Процитовано 13 квітня 2015.
  3. ↑ Деятели культуры России — в поддержку позиции Президента по Украине и Крыму (рос.). Міністерство культури Російської Федерації. 11 березня 2014. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 13 квітня 2015.
  4. ↑ Гергиев обвинил американцев в разжигании вражды между Росией и Украиной (рос.). km.ru. 7 березня 2014. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 13 квітня 2015.
  5. ↑ Российские артисты поддержали агрессию Путина против Украины (СПИСОК) (рос.). glavcom.ua. 11 березня 2014. Архів оригіналу за 27 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2015.
  6. ↑ Катерина Сліпченко (8 грудня 2014). Співачка Анна Нетребко передала гроші Олегу Царьову для Донбас-опери. zaxid.net. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2015.

Посилання