Гюстав Бонне

Гюстав Бонне
фр. Gustave Bonnet Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився1810 Редагувати інформацію у Вікіданих
Марсель
Помер9 лютого 1875(1875-02-09) Редагувати інформацію у Вікіданих
Єр
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьботанік, помолог
Alma materПолітехнічна школа Редагувати інформацію у Вікіданих
Ліцей Т'єрd Редагувати інформацію у Вікіданих
Національна школа мостів та доріг Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьурбанізм Редагувати інформацію у Вікіданих і ботаніка Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Гюстав Бонне у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Жозеф Гюстав Бонне (фр. Joseph Gustave Bonnet; 1810, Марсель — 9 лютого 1875, Єр, департамент Вар[1]) — французький інженер-урбаніст, натураліст і ботанік, один з керівників масштабної перебудови Ліона у 1850 — 1860-х роках. Перший директор Ліонського ботанічного саду, учасник проєктів з акліматизації екзотичних рослин.

Біографія

Закінчив ліцей Тьєр при Політехнічній школі в Парижі. У 1830 році вступив до Школи мостів і доріг, проте, захопившись ідеями Сен-Сімона, у 1832 році перервав навчання[2]. За кілька років він закінчив цей навчальний заклад. У 1837 році призначено керівником навігації департаменту Верхня Сона. Внаслідок конфлікту зі своїм керівником Жаном Лакордером[fr] змушений провести кілька років у «посадовому засланні» у Сен-Кантені[3].

Інженер-урбаніст

Прокладка вулиці Імперьяль, 1856
Карта Прескіля, виконана Гюставом Бонне, 1863

У 1854 році Клода-Маріуса Вайсса призначено префектом департаменту Рона й одночасно фактичним мером Ліона. Він запросив свого земляка, Гюстава Бонне, на посаду міського інженера доріг і мостів. Бонне шістнадцять років разом з Тоні Дежарденом[fr] був керівником масштабних містобудівних проєктів[4][5][6]. На думку дослідника Домініка Бертена, Бонне став головним натхненником змін центру Ліона[7].

Бонне боровся з великою повінню 1856 року[6].

Під його керівництвом через центральний ліонський квартал Прескіль було прорубано дві широкі вулиці. Першою була вулиця Імперьяль (фр. rue Impériale — «імперська», нині вулиця Репюблік), для її будівництва було знесено 289 старих будинків. Через кілька років паралельно цій вулиці була прокладена вулиця Імператріс (фр. rue de l’Impératrice — «Імператриці», нині вулиця Президан-Едуар-Ерріо). Після цих перетворень квартал Прескіль перетворився з нетрів на престижний буржуазний район, забудований монументальними будинками[8]. Серед збудованих у цьому районі будівель можна виділити Палац торгівлі[5], побудований Бонне спільно з Дежарденом на вулиці Імперьяль. Бонне отримав величезні прерогативи та свободу дій. Так, у 1857 році він розпоряджався бюджетом у сумі близько 600 000 франков і був керівником всього, що стосувалося вуличної мережі й озеленення[4].

У 1869 році призначено імператором Наполеоном III на посаду генерального інспектора[3].

Натураліст

З 1857 року керував створенням парку «Тет д'Ор» на півночі Ліона, розпоряджаючись бюджетом 75 000 франків. Були закуплені та посаджені перші 6000 дерев за ціною 2 франки за штуку. Ще 15 000 франків витрачено на купівлю екзотичних рослин[4]. Бонне став першим директором Ліонського ботанічного саду, створеного як частина парку «Тет д'Ор», й очолював його з 1859 до 1870 рік. З 1865 року керував будівництвом у ботанічному саду великих теплиць і теплиць для агав. У результаті, за словами дослідника історії ботанічного саду Презамля-Бауера, Бонне став «одержимим натуралістом»[9] і увійшов до членів Імперського зоологічного товариства з акліматизації[10].

Останні роки в Єре

Після падіння Другої імперії у 1870 році Гюстав Бонне впав в немилість і був відправлений у відставку[3]. Останні роки Бонне прожив на своїй віллі Маргеріт (фр. villa Marguerite), у містечку Єр на півдні Франції[11]. Там у саду вілли він створив акліматизаційний парк, в якому вирощував рідкісні пальми, наприклад, юбею чилійську[11], які стали найкрасивішими в окрузі[10]. Сусідом Бонні по Єру був паризький ботанік Ернест Жермен де Сен-П'єр[12].

Примітки

  1. ↑ Accueil - Archives départementales du Var. archives.var.fr. Процитовано 12 грудня 2023.
  2. ↑ Jacques Delmas, Livre d'or. Histoire du lycée de Marseille, Marseille, Imprimerie marseillaise, 1898, p. 112.
  3. ↑ а б в Biographie en ligne de Gustave Bonnet. [Архівовано 2017-08-24 у Wayback Machine.]
  4. ↑ а б в Des ingénieurs de l’ombre ... Lyon : Archives municipales (фр.). Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 23 серпня 2017.
  5. ↑ а б Palais de la Bourse (Lyon). Le Guichet du Savoir (фр.). Bibliothèque municipale de Lyon. 22 вересня 2006. Процитовано 23 серпня 2017.
  6. ↑ а б Dominique Bertin. Lyon 1853-1859 : l’ouverture de la rue impériale. — Т. 106, № 106. — С. 50—58.
  7. ↑ Dominique Bertin. Les Transformations de Lyon sous le préfet Vaisse : étude de la régénération du centre de la presqu'île (1853-1864)' : [фр.] // ANRT. — 1995. — № 3.
  8. ↑ Patrice Béghain, Bruno Benoit, Gérard Corneloup, Bruno Thévenon (coord.). Dictionnaire historique de Lyon. — P. 1341. — ISBN 978-2-915-26665-8.
  9. ↑ C.Proesamle-Bauer, Le jardin botanique de Lyon, 1856—1914, Mémoire de Master, Lyon 3, 2002, p. 75
  10. ↑ а б Bulletin de la Société Impériale Zoologique d'Acclimatation. — Т. tome IV, 2e série. — P. 458.
  11. ↑ а б A. Robertson–Proschowsky, G. Roster et B. Chabaud. La résistance au froid des palmiers. — P. 180–181, 242. — ISBN 2-87655-039-3.
  12. ↑ Adolphe Laurent Joanne. Itinéraire général de la France: de Paris à la Méditerranée. Auvergne, Dauphiné, Provence, Alpes-Maritimes, Corse, etc. — Т. Partie 2. Архівовано з джерела 5 жовтня 2013

Посилання