uk %D0%93%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%8E%D0%BA %D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9 %D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Гуменюк Феодосій Максимович
Гуменюк Феодосій Максимович
Народження	6 вересня 1941 (83 роки); Рибчинці, Хмільницький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Національність	українці
Країна	СРСР ; Україна
Навчання	Дніпропетровське художнє училище (1965) і Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна (1971)
Діяльність	художник, викладач
Вчитель	Калашник Яків Петрович і Серебряний Йосип Олександрович
Відомі учні	Яценко Олександр Павлович і Годунова Ірина Георгіївна
Працівник	Ленінградське вище художньо-промислове училище імені Віри Мухіної , Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет , Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури і Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука
Член	Спілка художників Росіїd і Спілка художників України
У шлюбі з	Павленко Наталія Митрофанівна
Вчене звання	професор
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Гуменюк.

Феодосій Максимович Гуменю́к (нар. 6 вересня 1941, Рибчинці, Вінницька область) — український художник і педагог; член Спілки художників Росії з 1988 року, Спілки художників України з 1993 року та Міжнародної слов'янської академії мистецтв, науки, культури^[1]. Чоловік мистецтвознавця Наталії Павленко, батько художниці Уляни Гуменюк^[2].

Біографія

Народився 6 вересня 1941 року в селі Рибчинцях (нині Хмільницький район Вінницької області, Україна). Українець. Упродовж 1959—1965 років навчався у Дніпропетровському художньому училищі, де був учнем Якова Калашника; у 1965—1971 роках продовжив навчання на живописному факультеті у Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна, де був учнем Йосипа Серебряного.

Після здобуття фахової освіти залишився у Ленінграді та протягом 1971—1973 років викладав живопис та рисунок у Вищому художньо-промисловому училищі імені Віри Мухіної; у 1973—1974 роках викладав живопис та рисунок у Ленінградському інженерно-будівельному інституті, а з 1974 по 1977 рік працював художником-виконувачем на Ленінградському комбінаті живописно-оформлювального мистецтва^[2].

1977 року повернувся до Дніпропетровська, де до 1983 року працював художником-виконувачем місцевого художньо-виробничого комбінату. У 1983—1993 роках перебував на творчій роботі у Ленінграді. Протягом 1993—2015 років у Києві очолював навчально-творчу майстерню історичного живопису Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (з 2000 року — професор кафедри живопису і композиції)^[3]. Серед учнів: Годунова Ірина Георгіївна, Недосєко Лев Альбертович, Яценко Олександр Павлович. З 2023 року — на педагогічній роботі на кафедрі монументального і станкового живопису Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука^[4].

Мешкає у Києві в будинку на вулиці Антоновича, № 90/92^[5].

Творчість

Працює у галузях станкового живопису, станкової та книжкової графіки, іконопису. Серед робіт:

графіка

«Колядники» (1987);
«Коза» (1990);
«Вертеп» (1990);
«Різдвяна зірка» (1990);
«Обретіння» (1990);
«Дівчата ворожать» (1990);
«Гетьмани» (1990);
«Заклик весни» (1990);
«Парубки колядують» (1990);
«Полтавські криниці» (1990);
«Гончар» (1993);
«Зустріч весни» (1993);
«Купала» (1993);
«Великодні дзвони» (1993);

живопис

«Вірність Україні» (1972);
«Наші святі» (1973);
«Маки» (1973);
«Повернення чумака» (1974);
«Козак Мамай» (1974);
«Ряджені» (1975);
«Зелені свята» (1976);
«Сивий гетьман» (1976);
«Свята родина» (1976);
«Гонта та Залізняк» (1976);
«Змієборець (Святий Юрій)» (1978);
«Жнива» (1978);
«Покинуте село» (1978);
«Дружина» (1979);
«Бандурист» (1979);
«Маки» (1979);
«Мій край» (1980);
«Козак-дзвонар» (1980);
«Трійця» (1981);
«Сорочинський ярмарок» (1982);
«Гетьман Полуботок» (1984);
«Різдво в Україні» (1984);
«Коляда» (1986);
«Маруся Чурай» (1986);
«Водохреща» (1987);
«Марена» (1987);
«Маланка» (1988);
«Весна на Поділлі» (1989);
«Писанка» (1990);
«Покрова» (1991);
«Освячення криниці» (1991);
серія портретів — «Гетьмани України» (1991—1995): Дмитра Байди-Вишневецького, Петра Конашевича-Сагайдачного, Северина Наливайка, Івана Мазепи;
«Колядники у гетьмана» (1995);
«Іван Мазепа та Карл ХІІ» (1996);
«Маруся Богуславка» (1997);
«Конотоп. 1659 рік. Зустріч гетьмана Івана Виговського» (2001);
«Обрання гетьмана Павла Полуботка» (2001);
«Різдво. Нова радість стала» (2002).

інше

за його ескізами на початку 1980-х років у Дніпропетровську в готелях «Україна» та «Дніпропетровськ» виконано вітражі;
написав ікони для іконостасу Свято-Покровської церкви у Києві («Спаситель», «Божа Мати», «Святий князь Володимир», «Крутянська Богородиця», «Архангели Гавриїл та Михаїл»), 12 ікон апостолів, 2 ікони пророків Мойсея і Аарона (кінець 1990-х), настінні розписи у вівтарі (2003);
проілюстрував книгу «Козак Голота» (Київ, 1990)^[6];
автор дослідження «Історичний живопис і завдання академічної художньої освіти» // «Українська академія мистецтв. Дослідження та науково-методичні праці», Київ, 1994, випуск 1.

Бере участь в обласних, всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних художніх виставках з 1966 року. Персональні виставки відбулися у Торонто у 1978, 1980, 1983, 1989, 1996 роках, Вінніпезі у 1984 році, Львові у 1988, 1998 роках, Києві у 1988, 1991, 1997, 2001, 2006 роках, Оттаві та Нью-Йорку у 1989 році, Харкові у 1990 році, Дніпропетровську у 1990—1991 роках, Парижі у 1991 році, Вінниці та Хмельницькому у 1992 році, Чернівцях та Кам'янці-Подільському у 1993 році.