За не підтвердженими іншими джерелами відомостями, перша церква (каплиця св. Марії Магдалини) була побудована в перші століття нашої ери, зруйнована гунами та відновлена у VI столітті. В 1330 в селищі з'явилися вірмени[2]. У 1361—1381 роках ними було збудовано нову церкву св. Ніни та св. Григорія[3] (за іншими даними — в 1375, на пожертвувані якимось Саркісом Агасяном 400 динарів[2]). Точно датований лише хачкар, знайдений у селі — на ньому стоїть дата, 1483[4].
Військово-топографічна п'ятиверсна карта Криму полковника Бетєва 1842 р
Карта Таврійської губернії видання Ільїна 1859 року
Село залишалося вірменським до 1778 року, коли, 18 вересня, згідно з «Відомістю про виведених із Криму в Приазов'ї християн» А. В. Суворова, із Сали на нижній Дон було переселено 224 особи (115 чоловіків і 109 жінок), всі вірмени[5], що заснували поблизу міста Новий Нахічевань село Мец-Сала[6]. За відомостями генерал-поручика О. А. Ігельстрома від 14 грудня 1783 до виведення християн у селі Сувук Сала залишалася 1 ціла церква[7]. Відповідно до «Ведомости… какие христианские деревни и полных дворов. И как в оных… какие церкви служащие, или разорённые. …какое число священников было…» від 14 грудня 1783 в селі Сала було 35 вірменських дворів[8] Поселення деякий час порожніло — воно не згадано в Камеральному Описі Криму… 1784 серед сусідніх сіл Старо-Кримсько кадиликаКефінського каймакаму.[9]
Біля струмка Суок-сала засноване велике село для відставних солдатів і матросів, ці землі дуже родючі і лісисті.[14].
Згідно з довідником Михайла Родіонова «Статистико-хронологічно-історичний опис Таврійської єпархії» в 1779 році в Салах відкрито Знам'янську церкву[15]. Після Павловських реформ, з 1796 по 1802 рік, входила до Акметецького повітуНоворосійської губернії[16]. За новим адміністративним поділом, після створення 8 (20) жовтня 1802 Таврійської губернії[17], Сали був включений до складу Байрачської волості повіту Феодосії.
За Відомістю про кількість селища, назви цих, у них дворів … що у Феодосійському повіті від 14 жовтня 1805 року, в селищі Сали дворів не значилося, враховано 108 жителів — військових поселян[18]. На військово-топографічній карті генерал-майора Мухіна 1817 селище позначено як Суук сала з 63 дворами[19]. Після реформи волосного поділу 1829 року російське селище Сали, згідно з «Відомістю про казенні волості Таврійської губернії 1829 року», віднесли до Учкуйської волості (перетвореної з Байрацької)[20]. На карті 1836 в селі Суу-Сали 63 двори[21], як і на карті 1842[22], а, згідно «Військово-статистичного огляду Російської Імперії» за 1849, в селі було 250 жителів[23].
У 1860-х роках, після земської реформиОлександра II, село визначили центром нової Салинської волості. Згідно з «Списком населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 року», складеному за результатами VIII ревізії 1864 року, Сали (або Суук-Сали) — російське казенне село з 82 дворами, 667 жителями, православною церквою, волостним правлінням та волостним правлінням Сали[24]. На триверстової карті Шуберта 1865—1876 в Сали позначено 103 двори[25]. На 1886 рік у селі Сали при річці Сали-Чокрак, згідно з довідником «Волости і найважливіші селища Європейської Росії», проживало 704 особи в 110 домогосподарствах, знаходилося волосне правління, діяли православна церква, школа і[26]. У «Пам'ятній книзі Таврійської губернії 1889» за результатами Х ревізії 1887 записані Сали з 133 дворами і 869 жителями[27].
Після земської реформи 1890-х років[28] село залишилося центром перетвореної Салинської волості. На верстової карті 1890 в селі позначено 213 дворів з російським населенням[29]. За «…Пам'ятною книжкою Таврійської губернії на 1892 рік» у Сали, що складав Салинське сільське суспільство, вважався 1061 житель у 160 домогосподарствах[30]. Всеросійський перепис 1897 року зафіксував у селі 1143 жителів, з яких 1124 православних[31]. За «…Пам'ятною книжкою Таврійської губернії на 1902 рік» у селі Сали вважалося 1375 жителів у 136 домогосподарствах[32]. На 1902 в селі працював фельдшер[32]. На 1914 в селищі діяло земське училище[33]. За Статистичним довідником Таврійської губернії.ч.Друга. Статистичний нарис, випуск п'ятий повіт Феодосії, 1915 рік, в селі Сали Салинської волості повіту Феодосії вважалося 270 дворів з російським населенням в кількості 1621 людина приписних жителів і 32 «сторонніх»[34]. Станом на 1917 в селі діяла церква[35].
Після встановлення в Криму Радянської влади, за постановою Кримрівкому від 8 січня 1921[36] була скасована волосна система і село увійшло до складу новоствореного Старо-Кримського району Феодосійського повіту[37], а в 1922 повіти отримали назву округів[38]. 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, до адміністративного поділу Кримської АРСР було внесено зміни, внаслідок яких округи ліквідувалися та Старо-Кримський район став самостійною адміністративною одиницею[39]. Декретом ВЦВК від 04 вересня 1924 року «Про скасування деяких районів Автономної Кримської С. С. Р.» Старо-Кримський район було скасовано[40] і село включили до району Феодосії. Згідно зі Списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзному перепису 17 грудня 1926 року, в селі Сали, центрі Салинського сільради Феодосійського району, вважалося 347 дворів, з них 340 селянських, населення становило 1368 осіб, з них 1514 росіян, грека, 3 білоруси, 1 єврей, 38 записані у графі «інші», діяла російська школа[41]. Постановою ВЦВК«Про реорганізацію мережі районів Кримської АРСР»[42] від 30 жовтня 1930 року з району Феодосії було виділено (відтворено) Старо-Кримський район (за іншими відомостями 15 вересня 1931 року[39]) і село включили до його складу[43] ][43].. За даними всесоюзного перепису населення 1939 року в селі проживало 1030 осіб[44].
Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 року Сали разом з іншими населеними пунктами було перейменовано на Грушівку та Салинську сільраду — на Грушівську[45]. З 25 червня 1946 року Грушівка у складі Кримської області РРФСР[46], а 26 квітня 1954 року Кримська область була передана зі складу РРФСР до складу УРСР[47]. 1959 року було ліквідовано Старокримський район[39] і село приєднали до Судацького[48]. Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Кримської області», від 30 грудня 1962 року Судакський район було скасовано і село приєднали до Білогірського[49][50]. 1 січня 1965 року, указом Президії ВР УРСР «Про внесення змін до адміністративного районування УРСР — по Кримській області»[51], включили до складу Кіровського[52]. На 1974 в Грушівці вважалося 1700 жителів[53]. В 1979 був відтворений Судакський район і село передали до його складу[50]. За даними перепису 1989 року в селі проживало 1811 осіб[44]. З 12 лютого 1991 року село у відновленій Кримській АРСР[54]. Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 9 липня 1991 року Судакський район було ліквідовано, створено Судакську міськраду, якій перепідпорядкували село[55]. 26 лютого 1992 року Кримська АРСР перейменована в Автономну Республіку Крим[56]. З 21 березня 2014 — окупована Росією і знаходиться тимчасово у складі Республіки Крим[57], з 5 червня 2014 в Міському окрузі Судак[58].
23 березня 2023 року невідомі підняли прапор України[59]
Населення
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[60]:
↑Лашков Ф. Ф. Камеральное описание Крыма, 1784 года: Каймаканствы и в оных каймаканами кто состоит // Известия Таврической ученой архивной комиссии. — Симф. : Типогр. Таврическ. Губ. Земства, 1888. — Т. 6.
↑Гржибовская, 1999, Из Указа Александра I Сенату о создании Таврической губернии, с. 124.
↑Лашков Ф. Ф.. Сборник документов по истории Крымско-татарского землевладения. // Известия таврической учёной комиссии / А. И. Маркевич. — Таврическая учёная архивная комиссия. — Симферополь: Типография Таврического губернского правления, 1897. — Т. 26. — С. 129.
↑Карта Мухина 1817 года. Археологическая карта Крыма. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 5 січня 2016.
↑Гржибовская, 1999, Ведомость о казённых волостях Таврической губернии 1829 г. с. 133.
↑Таврическая губерния. Список населённых мест по сведениям 1864 г / М. Раевский (составитель). — Санкт-Петербург: Типография Карла Вульфа, 1865. — Т. XLI. — С. 84. — (Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел).
↑Вернер К. А. Алфавитный список селений // Сборник статистических сведений по Таврической губернии. — Симферополь: Типография газеты Крым, 1889. — Т. 9. — 698 с.
↑Б. Б. Веселовский. Т. IV // История земства за сорок лет. — Санкт-Петербург: Издательство О. Н. Поповой, 1911. — 696 с.
↑Таврический Губернский Статистический комитет. Список волостей Таврической губернии // Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1892 год. — Симферополь: Таврическая губернская типография, 1892. — 270 с. (рос.)
↑Таврическая губерния // Населённые места Российской империи в 500 и более жителей: с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / под ред. Н. А. Тройницкого. — СПб., 1905. — С. 216—219.
↑ абТаврический Губернский Статистический комитет. Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1902 год. — 1902. — С. 103.
↑Часть 2. Выпуск 7. Список населенных пунктов. Феодосийский уезд // Статистический справочник Таврической губернии / сост. Ф. Н. Андриевский; под ред. М. Е. Бененсона. — Симферополь, 1915. — С. 28.
↑И. М. Саркизов-Серазини. Население и промышленность. // Крым. Путеводитель / И. М. Саркизов-Серазини. — Москва-Ленинград: Земля и фабрика, 1925. — С. 55—88. — 416 с.
↑Справочник административно-территориального деления Крымской области на 15 июня 1960 года / П. Синельников. — Исполком Крымского областного совета депутатов трудящихся. — Симферополь: Крымиздат, 1960. — С. 49. — 5000 экз.
↑Гржибовская, 1999, с. 442, Из Указа Президиума Верховного Совета Украинской ССР О внесении изменений в административное районирование Украинской ССР по Крымской области.
↑Гржибовская, 1999, с. 443, Указ Президиума ВС УССР «О внесении изменений в административное районирование УССР — по Крымской области», от 1 января 1965 года.
↑Крымская область. Административно-территориальное деление на 1 января 1968 года / сост. М. М. Панасенко. — Симферополь: Крым, 1968. — С. 23. — 10 000 экз.
.svg){kind=small}
