Грайливість

Грайли́вість — риса особистості, яка дозволяє в рольовому конфлікті, а також у невизначених, непередбачуваних, кризових, маргінальних ситуаціях забезпечити максимальну адаптивність при збереженні максимально вираженої індивідуальної ідентичності.[1]

Приклади вживання

Аркадію не хотілося йти з класу [слідом за іншими], але якась дитяча грайливість і веселий захват кинули його на цю непотрібну витівку (Петро Колесник, Тв., 1955, 329)

Товаришка Марковська, — поправила Любов Прохорівна з притаманною їй жіночою грайливістю (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 421)

Всю грайливість наче рукою зняло з гарненького обличчя чимось прикро враженої папі Роксолани (Олександр Ільченко, Козацьк. роду… 1958, 39).

Дослідження грайливості

Хоча грайливість активно вивчається західними вченими з 70 років ХХ століття[2], в українському науковому світі ця якість особистості тільки починається вивчатися. Вивчення якості «грайливість» пов'язана с вивченням такої діяльності як Гра. Перші вживання цього терміну можна знайти в «Етиці» Спінози[3]

Див. також

Література

  • Tsuji Hei. Construction of Short form of Five Factor Personality Questionnaire / Yutaka Fujishima, Naoko Yamada, Heijiro Tsuji // THE JAPANESE JOURNAL OF PERSONALITY. — 2005. — Vol. 13. — № 2. — P. 231—241.

Примітки

  1. ↑ И. В. Гордієнко-Митрофанова, Значення грайливості в актуальній мовній свідомості // З. Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди. Психологія. Випуск 51. С. 44-53.
  2. ↑ The Origins and Future of Playfulness — U.S. http://www.journalofplay.org/issues/6/2/article/3-well-played-origins-and-future-playfulness [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Етика. Бенедикт Спіноза https://books.google.com.ua/books?id=FKkBCwAAQBAJ&printsec=frontcover&hl=ru