На честь Петра Горлова назване місто Горлівка на Донбасі.
Біографія
Петро Миколайович Горлов закінчив Петербурзький інститут Корпусу гірничих інженерів і на запрошення купця С. Полякова працював на будівництві Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Працював в «Русском обществе пароходства и торговли», інспектором гірничого промислу на землях Війська Донського, в.о. начальника ІІ Гірничого округу. У статусі надвірного радника Головного гірничого управління командирований в Правління То-ва Південно-Російської кам'яновугільної промисловості (до 1881 р.)[1].
1867 року південніше Микитівки (нині в межах міста Горлівка), в Бахмутському повітіКатеринославської губернії виявив потужні поклади кам'яного вугілля, які могли забезпечити залізницю паливом. Побудував тут добре оснащений великий рудник «Корсунська копальня» (нині шахта «Кочегарка»). Поблизу копальні з часом виросло робітниче селище, яке на честь Горлова названо Горлівка (нині місто). У 1872 році на базі рудника створено «Товариство південноросійської кам'яновугільної промисловості», яке збудувало ще кілька шахт і рудників. Побудував перший в Донбасі технічний навчальний заклад — чотирирічне гірниче училище та ін. соціальні заклади.
1874 року Петро Горлов виступив одним з ініціаторів створення підприємницької організації — З'їздів гірничопромисловців Південної Росії.
З кінця 1870-х до середини 1880-х років мешкав у Харкові, де стає співзасновником багатьох акціонерних товариств, обирався гласним міської думи. За проектом Горлова та під його керівництвом побудована унікальна будівля Харківської біржі.
У 1880—1890-х роках за дорученням гірничого департаменту міністерства землеробства і державних маєтностей досліджував вугільні поклади Кавказу, Уссурійського краю та Середньої Азії й організовував там вуглевидобуток. Останні дні провів у Санкт-Петербурзі. Нагороджений орденами св. Анни, св. Станіслава та ін. почесними відзнаками. Одружений з дочкою французького підданого Софією Петрівною (до шлюбу Міллер), мав 7 дітей
Пам'ять
На згадку про Петра Горлова залишилося місто, що носить його ім'я — Горлівка. Ім'ям Горлова також названо два гірських перевали. Зокрема, у 1989 році група гірських туристів, користуючись правами першопрохідців, назвала його ім'ям перевал на Південному відрозі Заалайського хребта Північно-Східного Паміру, а 1991 року ім'я П. М. Горлова дістав хребет у районі Східної частини Центрального Тянь-Шаню.
У 1999 році в центрі Горлівки встановлено пам'ятник засновнику міста, вклонитися якому приїжджав з Петербурга онук Петра Миколайовича Вадим Петрович Горлов.
Примітки
↑Сусликов, В. Є. (2008). Історія Горлівки в документах і матеріалах. Горлівка: Проліпрес. с. 27—28.
Нестерцов В. Д., Нестерцова С. М., Щербинина Е. В. Деловая элита Донбасса XIX — начало XX вв.: Монография.— Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2007,—179 с. (рос.)
Фомин П. И. Горная и горнозаводская промышленность Юга России, т. 1. Х., 1915 (рос.)
Горловка. Биография города. Донецк, 1967 (рос.)
Муханова В. Отец Петра Горлова // Кочегарка.— 1999.— 27 мая.— С. 3 (рос.)
Савенко Н. П. Н. Горлову — 165 // Вестник Горловки.— 2004.— 26 мая.— С. 2. (рос.)
Горлов Петр Николаевич. Выдающиеся горные инженеры и специалисты угольной промышленности Украины.— К.: Университетское издательство «Пульсары», 2003.— С.119 (рос.)
Сафонова Н. Он город основал и имя ему дал // Железнодорожник Донбасса.— 2004.— 26 марта.— С. 1. (рос.)
Муханова В. А. Исследование биографии П. Н. Горлова вконтексте истории развития Донбасса // Генеалогія горлівчан (матеріали третьої Міської науково-практичної конференції).— Горлівка, 2002.— С. 16-20. (рос.)
По Екатерининской железной дороге. Выпуск 2.— Екатеринослав, 1912.— С. 15, 136. (рос.)
Горлов П. История горно-заводского дела на территории Донецкого кряжа и вблизи Керчи (1696—1859 гг.).— Харьков: Тип. «Мирный Труд», 1915.— С. 16.
Петр Горлов: далекий и близкий // Кочегарка.— 2003.— 6 сентября.— С. 2. (рос.)
Малюга М. Ф., Трошкин К. С, Шак А. Ф. Сокровища центрального Донбасса: Очерки.— Донецк.: Донбасс, 1993.— С. 16. (рос.)
Коломиец Г. Н., Муханова В. А.,. Савенко Н. А. Горловка. Раритеты города (исторические факты).— Донецк.: ООО «Лебедь», 2000.— С. 7 (рос.)
Н. А. Кроликов, (из личного дневника) // Генеалогія горлівчан. (матеріали третьої Міської науково-практичної конференції).— Горлівка.— 2002.— С. 11—16
Малюга М. Ф., Трошкин К. С, Шак А. Ф. Сокровища центрального Донбасса: Очерки.— С. 19—20 (рос.)
Фомин П. И. История съездов горнопромышленников Юга России.— X., 1908.— С. 97-124 (рос.)
Щербшша О. В. Регіональна представницька оргашзація з'їзд гірничопромисловців півдня Росії // Проблеми історії України XIX—початку XX ст. Випуск VI.- К.: НАН України, 2003.- С. 85.
Дмитриевский А. Четыре поколения талантов династии Горловых // Что новенького.— 2003.— 17—23 февраля.— С. 2. (рос.)
Коломиец Г. Н., Муханова В. А.,. Савенко Н. А. Горловка. Раритеты города (исторические факты).— С. 8. (рос.)
Сафонова Н. Он город основал и имя ему дал // Железнодорожник Донбасса.— 2004.— 26 марта.— С. 2. (рос.)
Коломиец Г. Н., Муханова В. А.,. Савенко Н. А. Горловка. Раритеты города (исторические факты).— С. 11. (рос.)
Нестерцова С, Нестерцов В. Донецкие корни // Галицькі Контракти.- 2004.- № 31.- С. 58-59. (рос.)
Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.
