Глухонімота

Глухонімота́ (лат. surdomutismus) — вроджена або набута в ранньому дитинстві глухота, що супроводжується відсутністю мовлення через порушення голосового апарату[1][2]. Може бути наслідком такої вушної вади, як зрощення слухових кісточок (synotia), але в цьому випадку порушення слуху — за кондуктивним типом (тобто проблема в апарату звукопроведення, а не звукосприйняття)[3].

Чимало людей, які мають глухонімоту, опановують комунікацію, використовуючи слуховий апарат, читання по губах та/або мову жестів.

З-поміж захворювань, пов'язаних з ураженням органу слуху, глухонімота, що розвинулася в дитинстві (або є вродженою), завжди дає право на встановлення III групи інвалідності[4].

Вроджена глухонімота

Вроджена глухота у людини часто спричиняє невміння розмовляти (тобто глухонімоту). Вроджена глухонімота спостерігається, коли дитина народжується глухою й надалі не може повноцінно навчитися говорити. Втрата слуху в ранньому дитинстві або ураження мозку призводять до набутої глухонімоти.

Примітки

1. Энциклопедический словарь. 2009.
2. Короткий психологічний словник (укр.). Вища школа. 1976. с. 44.
3. Головацький А. С., Черкасов В. Г. та ін. (1 січня 2015). Анатомія людини. Т. 2. Вид. 3-тє.: Підручник для ВМНЗ IV р. а. (укр.). Нова Книга. с. 374. ISBN 9789663825441.
4. Камінський, Олексій (1973). Законодавство про соціальне забезпечення (укр.). Вид-во - ПолітЛіт. с. 286, 334.