Генеральний обознийГенера́льний обо́зний — посада (уряд) і військове звання (чин) у Війську Запорозькому 17—18 століття. Особа, що посідала це чільну посаду була другою після гетьмана[1]. Представник генеральної старшини[1][2]. До 18 століття називався за традицією військовим обозним. За українським табелем про ранги 1756 року належав до військового чину 1-го класу. Після ліквідації гетьманства прирівняний до російського генерал-майора, який відносився до IV класу згідно з тогочасним Табелем про ранги[1]. ОписГенеральний обозний завідував обозом і загальною (генеральною) артилерією Війська Запорозького[1]. До його відомства входили гарматні майстри, гармаші, столяри, стельмахи, слюсарі, коновали, димарі, ковалі, довбиші[1], а також підпорядковувалися полкові обозні, які завідували артилерією козацьких полків[1]. Генеральний обозний був другою особою в козацькій державі після гетьмана. За відсутності останнього він виконував обов'язки наказного гетьмана на старшинській раді або в поході[1]. Генеральний осавул брав участь у засіданнях головного козацького уряду — Генеральної військової канцелярії. Він також займався розглядом судових справ, скарг, а також входив до складу українських посольств до Москви[1]. Генеральними обозними призначалися вихідці з заможної генеральної або полкової старшини[1]. За системою «малоросійських чинів», що була розроблена 1756 року гетьманом Кирилом Розумовським, генеральний обозний належав до військових урядів 1-го найвищого рангу[3]. За російським «Табелем про ранги» йому мусив відповідати чин армійського генерала 1-го класу[1], проте російська сторона відмовлялася урівнювати українські чини з російськими. Після ліквідації гетьманства 1764 року, останній генеральний обозний Семен Кочубей, член другої Малоросійської колегії, отримав чин армійського генерал-майора 4-го класу[1]. СписокДані подані згідно з дослідженням Володимира Кривошеї[4]: Див. такожПримітки
Джерела та література
|