|
Гашпар Міклош Тамаш
Гашпар Міклош Тамаш (угор. Tamás Gáspár Miklós, відомий також як ТГМ (TGM — за ініціалами), 28 листопада 1948, Клуж, Румунія — 15 січня 2023) — угорський громадський і політичний діяч, філософ-марксист, румунський угорець частково єврейського походження. Колишній дисидент, був одним із провідних лівих мислителів Угорщини у постсоціалістичний період. БіографіяНародився в Клуж-Напоці (Коложваре) в родині письменника Гашпара Тамаша і Ержебети Краус. Під час Голокосту його бабуся по материнській лінії загинула в концтаборі Аушвіц. Закінчив філософський факультет Клужського університету імені Бабеша-Бояї в 1972 році. Навчався у Дьордя Бреттера, угорського філософа, на якого вплинули західний марксизм, Будапештська школа і екзистенціалізм. В 1977 році захистив дипломну роботу з філософії Декарта. У 1972—1978 роках працював журналістом в Румунії, потім перебрався до Угорщини. До 1980 року був науковим співробітником кафедри історії філософії Будапештського університету імені Лоранда Етвеша, однак був звільнений за «опозиційну поведінку» — написав і підписав власним ім'ям памфлет, спрямований проти введення в Польщі воєнного стану. У 1981 році Г. М. Тамаша офіційно вигнали з Румунії за критику режиму Чаушеску. Він переїхав на Захід, де читав лекції в Єльському університеті, вищих навчальних закладах Великої Британії та Франції. В результаті, Гашпар Міклош Тамаш, що вийшов з комуністичної сім'ї, спочатку близький до «нових лівих» і критикував устрій східноєвропейських «народних демократій» із лібертарно-соціалістичних позицій, подібно до низки інших дисидентів, перейшов до праволіберальної ідеології — нині він характеризує себе в 1980-ті роки як «торі-анархіста». ТГМ став одним із провідних представників демократичної опозиції епохи Яноша Кадара. У 1985 році взяв участь у зустрічі антикомуністичних опозиційних діячів в Монорі. Стояв біля витоків ліберальної партії Альянс вільних демократів (АВД, SZDSZ). У 1989 році в якості представника вільних демократів потрапив в тоді ще однопартійний парламент, замінивши відкликаного політика з Угорської соціалістичної робочої партії Петера Варконьї. У 1990—1994 роках — депутат національних зборів, у 1992—1994 роках — голова Національного комітету АВД. Згодом в інтерв'ю британському троцькісту Крісу Харману Г. М. Тамаш підкреслював, що «всі лідери угорської опозиції побували на Заході у 1980-х. Ми бачили, що означає Рональд Рейган. Ми знали, що сталося в 1973 році у Чилі… Ми брали капіталізм з усіма його вадами, причому далеко не скандинавську модель, а американську»[4]. Однак переломними для світогляду Г. М. Тамаша стали перші два роки його перебування в парламенті, за час яких свої робочі місця втратили два мільйони угорців: «Це найбільша ганьба в моєму житті». Переосмисливши свою участь у повороті країни до капіталізму, Тамаш у 2000 році вийшов з союзу вільних демократів і знову звернувся до марксизму, спираючись на критику радянської моделі «зліва» (Льва Троцького, Бориса Суваріна, Віктора Сержа)[5]. Зараз він не відносить себе до якогось окремого напрямку марксизму, але відзначає вплив на нього Карла Корша, Корнеліуса Касторіадіса, групи «Криза», операїзму, Девіда Гарві та інших[6]. У 1989 Г. М. Тамаш повертається в Будапештський університет, де стає доцентом на кафедрі філософії юридичного факультету. З 2007 року — запрошений професор Центрально-Європейського університету. Був старшим співробітником Інституту філософії Угорської академії наук, поки не був звільнений у 2010 році — під приводом досягнення пенсійного віку, хоча спостерігачі відзначають політичну мотивацію даного рішення[7]. Оскільки в часи Угорської народної республіки філософа вже звільняли, і він тривалий час працював за кордоном, він може розраховувати лише на мінімальну пенсію. Незадовго до цього з Академії наук з аналогічних міркувань була звільнена Ержебет Салаї, відома соціологиня лівих поглядів. З 2002 року — заступник голови альтерглобалістської організації АТТАК[en]-Угорщина Матяша Беника. У 2008 році Гашпар Міклош Тамаш був серед засновників «Соціальної хартії». У 2009 році з пропозицією очолити виборчий список на виборах в Європарламент до нього звернувся блок «Зелені ліві» (Zöld Baloldal). Тамаш відповів згодою, але «Зелені ліві» через бюрократичні перешкоди не були допущені до виборів. У травні 2010 року Гашпар Міклош Тамаш був обраний головою партії «Зелені ліві», що має антикапіталістичну, соціалістичну, екологічну, феміністичну і антирасистську спрямованість. ТГМ відомий своїми виступами проти неофашизму, ксенофобії, расизму, нетерпимості до циган, що характеризують угорських ультраправих — партію «Йоббік»[8]. Рівним чином він критикує і правлячу правоконсервативну партію «Фідес — Угорський громадянський союз», яка узурпувала, на його думку, владу в країні. Одним із головних об'єктів його досліджень є східноєвропейський «постфашизм»[9] Гашпар Міклош Тамаш — автор низки книг із соціальної теорії і політичної філософії. Його праці перекладені на 12 мов[10]. Зокрема, на багато європейських мов була перекладена його книга «Telling the truth about class» («Кажучи правду про клас»)[11]. Вільно володіє англійською, французькою, німецькою та румунською мовами. Помер 15 січня 2023 року після важкої хвороби.[12] Похований 31 січня 2023 року на кладовищі Фаркашрет у Будапешті. З промовами виступили Гергей Карачонь, Крістіна Барані, Роза Ходосан, Шандор Радноті, Жужа Селем, Балаж Сіпош та Габор Івані.[13][14] НагородиВ 1995 році отримав премію Фонду Сороса. У 2005 році нагороджений середнім хрестом Ордена Угорської Республіки[hu] за «видатні наукові та педагогічні праці, публіцистичну та громадську діяльність». У 2009 році відзначений премією «Двадцятиріччя Республіки». Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
.svg){kind=small}
