Гасан-Джалал Дола

Гасан-Джалал Дола
вірм. Հասան Ջալալ Դոլա Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народивсяневідомо[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер1260[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Казвін, Іран[1]
КонфесіяВірменська апостольська церква Редагувати інформацію у Вікіданих
РідГасан-Джалаляни Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоVakhtang Tangik IId[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиQ13054093? Редагувати інформацію у Вікіданих і Q4196939? Редагувати інформацію у Вікіданих

Гасан-Джалал Дола (Вахтангян[2], дата нар. невід. — пом. після 1261 р. Казвін) — вірменський[3][4][5][6][7][8][9][10][11][12][13][14][15][16] князь, сюзерен Хачена з 1214 по 1261 роки. Походив з вірменського[17] княжого роду Араншахі. Родоначальник княжого роду Гасан-Джалалянів.

Біографія

Гасан-Джалал Дола — син Вахтанга Тангіка Вахтангяна[2] і Хорішах, дочки Саргіса Закаряна і Саакандухт Арцруні. Був одружений з Мамкан[18], нащадок Сюнікських царів, від якої мав 3 дочки і сина Іване-Атабак . Один із західних фахівців з історії регіону Роберт Хьюса про походження Гасан-Джалала пише[16] :

Походження Хасана-Джалала можна простежити аж до IV століття, і в його роду зустрічаються представники наступних домів: по чоловічій лінії: 1) князі (пізніше царі) Сюніка. По лінії декількох княгинь, які вийшли заміж за його предків, Хасан-Джалал походив 2) від царів Вірменії або династії Багратуні, з центром в Ані; 3) від вірменських царів Васпуракан династії Арцруні, з центром в районі Ван; 4) князів Гардман; 5) перської династії Сасанідів і 6) Аршакідів, другого царського дому Албанії, які в свою чергу, були нащадками 7) царів стародавньої Парфії(13).

Гандзасарський монастир, 1216—1238, гавіт — 1261

Гасан-Джалал Дола був одним із чільних діячів історії вірменського Середньовіччя, глибоко релігійною людиною. Його сучасник історик Кіракос Гандзакеці пише[6] про його етнічну приналежність[19]:

…великий ішхан Хачена і області Арцаха Гасан, якого лагідно називали Джалалом — чоловік благочестивий, богобоязнений і скромний, вірменин за походженням.

Оригінальний текст (вірм.)
...մեծ իշխանն Խաչենոյ եւ կողմանցն Արցախու Հասան, զոր Ջալալն կոչէին գգուանօք, այր աստուածապաշտ եւ երկիւղած, եւ պարկեշտ հայ ազգաւ

У 1214 році успадкував правління Нижнім Хаченом, одночасно ставши правителем Арцаха і окраїнних областей. Носив титули «владика Хачена» (տէր Խաչենոյ), «князь Хачена» (իշխան Խաչենոյ), «великий князь Хачена і країн Арцахських» (մեծ իշխան Խաչենոյ եւ կողմանցն Արցախոյ), і т. д.[20]. Область була населена вірменами[5][6]. У титулатурі князів Хачена іноді зустрічається термін « Агванк» (Албанія), проте пережиточний, в складі реально втратили значення титулів[21].   Гасан-Джалал намагався позбавити Хачен від монгольського нашестя[9], однак в подальшому вимушено визнав панування монголів. Він поріднився з монголами і брав участь в поході Байджу проти Гійас ад-Діна Кей-Хосрова II[22]. З дипломатичною місією двічі їздив до монгольської столиці Каракорум, відвідав великого хана, отримав від нього особливі доручення. За посередництва Гасан-Джалала були встановлені дипломатичні відносини між Кілікійським вірменським царством і Монголією. Вірменський князь був убитий за наказом монгольського намісника Аргун-ака 1261 року[3]:

У році 710 (1261) Аргун вбив Джалала-благочестивого князя, володаря Хачена[23].

Культурно-будівельна діяльність

Царський прапор Князівства Хачен (Арцахського Царства) в період правління Великого Князя Гасана Джалала Вахтангяна (1214—1261)

Гасан-Джалал Дола вів значну культурно-будівельну діяльність. У роки його правління Арцах стає одним з центрів вірменської духовності і національної культури[24].

Примітки

  1. ↑ а б в г д Armenian Soviet Encyclopedia, vol. 9 — Т. 9. — С. 246.
  2. ↑ а б Robert H. Hewsen. Armenia: A Historical Atlas. — University of Chicago Press, 2001. — P. 119.
  3. ↑ а б Гасан-Джалал Дола — стаття з Ираника. P. Jackson:
  4. ↑ Bayarsaikhan Dashdondog. The Mongols and the Armenians (1220-1335). — BRILL. — 2010. — P. 75.
  5. ↑ а б Петрушевский И. П. Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI - начале XIX вв. — Л., 1949. — С. 28.:
  6. ↑ а б в Якобсон А. Л. Из истории армянского средневекового зодчества (Гандзасарский монастырь XIII в.) // К освещению проблем истории и культуры Кавказской Албании и восточных провинций Армении : сб. — Ер. : Наука, 1991. — 11 січня. — С. 447. Архівовано з джерела 28 серпня 2009. Процитовано 25 травня 2020.:
  7. ↑ Dimitri Korobeinikov. Byzantium and the Turks in the Thirteenth Century. — Oxford University Press, 2014. — С. 174.:
  8. ↑ Шукуров P. M. Великие Комнины и «Синопский вопрос» в 1254-1277 гг. // Причерноморье в средние века. Выпуск 4 / Под ред. Карпова С. П. — Санкт-Петербург : Алетейя, 2000.:
  9. ↑ а б С. Л. Тихвинский. Татаро-монголы в Азии и Европе. — 2-е изд. — М. : Наука, 1977. — С. 175.:
  10. ↑ George Lane. Early Mongol rule in thirteenth century Iran: a Persian renaissance. — Routledge, 2003. — С. 63.
  11. ↑ Henry Hoyle Howorth. History of the Mongols from the 9th to the 19th Century: Part 2 the So-Called Tartars of Russia and Central Asia. — Cosimo, Inc, 2008. — С. 93.
  12. ↑ Thomas J. Samuelian, Michael E. Stone. Medieval Armenian culture. — Scholars Press, 1984. — С. 52—53.
  13. ↑ Michael Chamich. History of Armenia: from B.C. 2247 to the year of Christ 1780, or 1229 of the Armenian era. — Printed at Bishop's College Press, by H. Townsend, 1827. — С. 238.
  14. ↑ Journal asiatique (Paris, France), Dondey-Dupré père et fils (1833) p. 212—213 (Ser. 6, v. 11, 14 and 18; ser. 7, v. 1 and 9, ser. 7, v. 16 and 19, ser. 8, v. 5, 9, 13 and 17)
  15. ↑ Hewsen, Robert H. «The Kingdom of Arc'ax» in Medieval Armenian Culture (University of Pennsylvania Armenian Texts and Studies)
  16. ↑ а б Томас Де Ваал. Черный сад: Армения и Азербайджан между миром и войной. — Текст, 2005. — С. 124.
  17. ↑ Тревер К. В. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании IV в. до н. э. – VII в. н. э. (источники и литература). — М.-Л., 1959. — С. 232.
  18. ↑ Robert H. Hewsen. Armenia: A Historical Atlas. — University of Chicago Press, 2001. — P. 120.
  19. ↑ Киракос Гандзакеци, гл.55. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 25 травня 2020.
  20. ↑ И. А. Орбели. Хасан Джалал, князь Хаченский // Изв. имп. Акад. наук. — СПб., 1909. — Вип. IV. — № 6 (11 січня). — С. 429.
  21. ↑ И. Орбели. Избранные труды. — Ер., 1963. — С. 347.
  22. ↑ Гордлевский В. А. Государство Сельджукидов Малой Азии. — Л. : Академия наук СССР, 1941. — С. 36.
  23. ↑ Себастаци. «Летопись» [Архівовано 10 листопада 2021 у Wayback Machine.]
  24. ↑ История Востока. В 6 т. Т. 2. Восток в средние века. [Архівовано 9 березня 2009 у Wayback Machine.] М., «Восточная литература», 2002.
  25. ↑ А. Л. Якобсон. «Гандзасар», Ер., 1987.

Див. також

Література

  • Кіракос Гандзакеци. Історія Вірменії. М. Наука. 1976
  • Баграт Улубабян . Хаченского князівство в X—XVI ст., Ер., 1975 (вірм.)
  • І. А. Орбелі. Гасан Джалал, князь Хаченскій («Известия АН» СПб, сер. IV, 1909, № 6)

Посилання