Гайо

Гайо
Подружня пара гайо
Самоназваіндонез. suku Gayo Редагувати інформацію у Вікіданих
Кількість323 тис. (2010)[1]
АреалІндонезія Індонезія: провінція Ачех
Расапівденні монголоїди
Близькі доаласи, каро-батаки
Мовагайо, ачеська, індонезійська
Релігіяіслам

Га́йо (індонез. Suku Gayo) — індонезійський народ, близький до батаків.

Гайо живуть на півночі острова Суматра в гірських районах провінції Ачех: округи Бенер-Мерьях (індонез. Kabupaten Bener Meriah), Центральний Ачех (індонез. Kabupaten Aceh Tengah) та Гайо-Луес (індонез. Kabupaten Gayo Lues).

Поділяються на субетнічні групи: такінгин, сербеджаді, гайо-лут, гайо-луес, тамьянг.

Чисельність

2010 року чисельність гайо на території провінції Ачех становила 322 996 осіб[1] (7,22 % її населення).

Мова

Мова гайо схожа на батацькі й належить до північносуматранської групи малайсько-полінезійських мов австронезійської сім'ї. Поширені також індонезійська та ачеська мови.

Релігія

Релігія — іслам сунітського напрямку із сильними пережитками домусульманських вірувань, віра в існування духів, переселення душ, гадання.

Історія

Гайо належать до корінного населення Суматри. Починаючи з XVI—XVII ст. перебували під владою султанату Ачех. Зазнали сильного культурного впливу з боку ачинців, прийняли від них іслам. До початку ХХ ст. гайо не контактували з європейцями, їхній край лишався білою плямою на мапі. Але після кількох кривавих експедицій голландські колонізатори до 1914 р. підкорили їх.

Основні заняття

Традиційна хата гайо.

Основне заняття — землеробство. У річкових долинах поширене рисівництво на заливних полях, для оранки використовують буйволів. На гірських схилах вирощують суходольний рис, кукурудзу, бульби, коренеплоди, тютюн, застосовуються ручні методи землеробства. Розвинені також скотарство (буйволи, велика і дрібна рогата худоба) і ремесла (ткацтво, ковальство, зброярство, ювелірне), лісові промисли.

Суспільство

У гайо зберігаються пережитки патріархальних відносин. Люди поділяються на патрилінійні роди, що звуться блах, очолювані старійшинами (роджо). Зберігається розширена сім'я, яка може налічувати до 60 душ. Ліси, пасовища, цілина є спільною власністю сільської громади, а сільськогосподарські ділянки належать розширеним сім'ям.

Побут

Традиційна хата гайо велика, має каркасну конструкцію, ставиться на палях. Вона розрахована на велику сім'ю і поділена на багато приміщень для окремих сімейних пар. Уздовж хати йдуть «чоловіча» й «жіноча» відкриті галереї.

Основу харчування становить варений рис з овочевими приправами, м'ясо їдять лише на свята. Поширений звичай жувати бетель.

Примітки

  1. ↑ а б Aris Ananta, Evi Nurvidya Arifin, M. Sairi Hasbullah, Nur Budi Handayani, Agus Pramono. Demography of Indonesia's Ethnicity. Institute of Southeast Asian Studies, 2015. ISBN 978-981-4519-87-8 (англ.)

Джерела

Посилання