Володимир Гайдаров народився 13 (25 липня) 1893 року в Полтаві. З шести років навчався грі на скрипці. У третьому класі першої гімназії організував літературний гурток, а у п'ятому — захопився філософією. У 1912 році Володимир Гайдаров приїхав до Москви, і був прийнятий на філософське відділення історико-філологічного факультету Московського університету. В 1914 році, ще будучи студентом університету, успішно склав іспити до студії МХТ. У 1915 році дебютував у кіно в епізодичній ролі в циганському хорі у фільмі «Мара Крамська». З 1916 року Володимир Гайдаров знімався в головних ролях, в тому числі у фільмах Якова Протазанова. Наприкінці 1920 року в складі трупи художнього театру, у якій грала і його дружина Ольга Гзовська, емігрував через Прибалтику до Німеччини. Частина трупи працювала в берлінському кабаре «Блакитний птах» (Blauer Vogel), Гайдаров ставив спектаклі з участю дружини. Знімався у фільмах провідних режисерів Німеччини, таких як Мурнау («Палаюча рілля», 1922), Карл Теодор Дреєр («Затавровані», 1922), Джое Май («Трагедія любові», 1924), Ріхард Освальд («Жінка сорока років», 1925). У 1930 році поставив як режисер німецько-естонський фільм «Хвилі пристрасті» (Wellen der Leidenschaft), заснувавши для цього в Берліні власну виробничу фірму «Володимир Гайдаров Фільм ГмбХ».
Володимир Гайдаров підтримував зв'язки з радянським посольством у Берліні, і в 1932 році повернувся до Москви. У 1933 році знявся разом з Ольгою Гзовською у фільмі «Степові пісні». У 1934 році він переїхав до Ленінграду. Виступав з концертами і лекціями. Тільки у 1938 році його зарахували до трупу Ленінградського академічного театру імені О. С. Пушкіна, де він працював до 1968 року.
