Гаврилов Андрій Володимирович

Гаврилов Андрій Володимирович
Народився21 вересня 1955(1955-09-21)[1][2][…] (69 років)
Москва, СРСР[1]
Країна Росія
 Вірменія
Діяльністьпіаніст, диригент
Alma materЦентральна музична школа і Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Знання моввірменська
Жанркласична музика
Нагороди
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гаврилов.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Гаврилов Андрій.

Андрі́й Володи́мирович Гаври́лов (род. 21 вересня 1955, Москва) — піаніст і диригент. Отримав всесвітню популярність у 1970-і роки як музичний вундеркінд. З 1984 року Гаврилов живе за кордоном (останні 15 років — у Швейцарії). Є громадянином чотирьох країн — СССР (і його правонаступниці — Росії), Великої Британії, Німеччини, Швейцарії[2].

Біографія

Народився у Москві. Освіту отримав у Центральній музичній школі та Московській консерваторії, яку закінчив у класі Л. Наумова 1979 року. Будучи студентом консерваторії, 1974 року став переможцем Міжнародного конкурсу ім. П. І. Чайковського, що відкрило піаністові шлях до міжнародних гастролей. На міжнародній сцені дебютував у цьому ж році на Зальцбурзькому фестивалі. Невдовзі випадок звів Андрія Гаврилова з Ріхтером, і вони разом виконали і записали сюїти Генделя. 1976 року він виступав на фестивалі Royal Festival Hall в Лондоні. 1978 піаніст здійснив перше концертне турне з оркестром Берлінської Філармонії, в рамках якого музиканти дали 30 концертів у найбільших містах світу.

У 1979 органи КДБ заборонили Андрію Гаврилову виїжджати за кордон, у нього забрали закордонний паспорт і квиток на гастролі, а також відключили телефон. Музикант зазнав примусового психіатричного лікування, перебував під домашнім арештом і під постійним наглядом КДБ.

1985 року Гаврилову вдалось з допомогою подруги, дочки високопоставленого радянського чиновника, виїхати з СРСР в Англію. Гаврилов принципово не просив політичного притулку, оскільки вважав, що настав час вільного переміщення радянських громадян. Запит Гаврилова про надання йому можливості вільного переміщення схвалили керівники обох країн — Маргарет Тетчер і Горбачов: Гаврилову зберегли радянське громадянство і видали «вільний закордонний паспорт» СРСР. Гаврилов став, за його словами, першим радянським артистом, який «вільно виїхав за кордон».

З 1985 року з перервою в 1994—2000 роках, артист веде активну концертну діяльність у країнах Європи та в Японії.

У 1998 Андрій Гаврилов включений в число найбільших виконавців 20-го століття групою «Філіпс». У 2000-му році він занесений до «Золотої зал слави» університетом Кембридж.

У 2014 році піаніст відмовився від гастролей Росією через незгоду з агресивною політикою:

До захоплення Росією Криму в мені жевріла надія, що Росія не піде до кінця шляхом шаленого неофашизму. Після цієї події мені вдруге довелося попрощатися з історичною батьківщиною. Вона смертельно хвора.[4]

. В 2016 році Гаврилов вперше гастролював в Україні - у Львові[5], у 2017 провів тур у п'яти містах України[6], зокрема 11 квітня в Києві, де втрапив у конфліктну ситуацію з ректором НМАУ[7].

Сім'я

  • батько — радянський художник Володимир Миколайович Гаври́лов (1923—1970)
  • мати — Асанетта Егисерян, родом зі вірмен, що врятувалися від геноциду, визначна радянська піаністка; учениця Генріха Нейгауза
  • брат — художник Ігор Гаврилов
  • дружина — Юка Гаврилова, японська піаністка
  • син — Арсеній, нар. 2002

Бібліографія

  • Андрей Гаврилов. Чайник, Фира и Андрей: Эпизоды из жизни ненародного артиста.. — вид-во: South Eastern Publishers, 2011. - 418 p. ISBN:

978-1-936531-01-1

Примітки

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #134382382 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ Піаніст Андрій Гаврилов: Після захоплення Криму довелося попрощатися з історичною батьківщиною. Вона смертельно хвора [Архівовано 30 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Главком
  5. ↑ Андрій Гаврилов у Львові. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 29 серпня 2017.
  6. ↑ Андрій Гаврилов - Крута Класика. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 29 серпня 2017.
  7. ↑ Як пан Гаврілов негречно висловився про пана Рожка. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 29 серпня 2017.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гаврилов Андрій Володимирович