Вісім безсмертних КПК

Вісім безсмертних Комуністичної партії Китаю — назва 8 впливових керівників КПК старшого покоління, які мали значну владу в 1980-1990-і.[1]:112 У Китаї вони називалися «Вісім великих високопоставлених чиновників» (кит.: 八大 元老 — Bā dà yuán lǎo).

Термін виник у 1990-і і можливо є алюзією на «вісім даоських святих».

Ден Сяопін, який став вищим лідером Китаю в грудні 1978 року за результатами 3-го пленарного засідання Центрального комітету 11-го скликання, був найвпливовішим у групі, але його влада ніколи не була абсолютною, і йому доводилося радитися та йти на компроміси з іншими сімома Старійшинами, найвидатнішими з яких були Чень Юнь і Лі Сяньнянь (вважалися другим і третім за владою, відповідно, і обидва пов’язані з лівими прихильниками жорсткої лінії та опозицією до реформ і ринково-орієнтованої економіки).[2] Серед союзників Дена серед Старійшин були Ян Шанкунь і Пен Чжень. До кінця 1980-х років усі старійшини, включно з самим Деном, об’єдналися в опозиції до подальших політичних реформ, водночас дотримуючись різних поглядів на економічні та зовнішні справи.

Членство

Членство ніколи не було офіційно заявлено. Оскільки Ден Сяопін є головним володарем влади, вісім старійшин прийнято включати:[3]

Ім'я	Зображення	Займана(і) посада(и).	Місце народження (Походження)	Посил
Ден Сяопін (1904–1997)		Найвищий лідер (1978–1989) Постійний комітет Політбюро (1977–1987) Китайська народна політична узгоджувальна рада Голова (1978–1983) Центральна військова комісія Голова (1981–1989) Центральна дорадча комісія Голова (1982–1987)	Гуан'ань, Сичуань (Цзішуй, Цзянси)	[4][3][5]
Чень Юнь (1905–1995)		Постійний комітет Політбюро (1978–1987) Центральна комісія з перевірки дисципліни Перший секретар (1979–1987) Центральна дорадча комісія КПК Голова (1987–1992)	Цінпу, Шанхай	[3][5]
Пен Чжень (1902–1997)		Голова Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників (1983–1988)	Хоума, Шаньсі	[3][5]
Ян Шанкунь (1907–1998)		Президент КНР (1988–1993) Центральна військова комісія Віце-голова (1982–1992)	Туннань, Chongqing	[3][5]
Бо Їбо (1908–2007)		Центральна дорадча комісія КПК Віце-голова (1982–1992)	Дінсян, Шаньсі	[3][5]
Лі Сяньнянь (1909–1992)		Постійний комітет Політбюро ЦК КПК (1977–1987) Президент КНР (1983–1988) Китайська народна політична узгоджувальна рада Голова (1988–1992)	Хуан'ань, Хубей	[3][5]
Ван Чжень (1908–1993)		Віцепрезидент Китайської Народної Республіки (1988–1993) Центральна дорадча комісія КПК Віце-голова (1985–1992)	Люян, Хунань	[3][5]
Сун Женьцюн (1909–2005)		Центральна дорадча комісія КПК Віце-голова (1985–1992)	Люян, Хунань	[6][3][5]

Джерела

1. Joseph, William A. (2010). Politics in China: An Introduction (англ.). Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-533530-9.
2. Zhao, Ziyang (19 травня 2009). Ignatius, Adi; Pu, Bao; Chiang, Renee (ред.). Prisoner of the State: The Secret Journal of Premier Zhao Ziyang (англ.). Simon and Schuster. ISBN 978-1-4391-5407-6.
3. Wu, Vivian (1 грудня 2008). The 'eight immortals' who jockeyed for control of a nation. South China Morning Post. Архів оригіналу за 11 червня 2018. Процитовано 18 вересня 2021.
4. Tkacik, John (September 2004). Scobell, Andrew; Wortzel, Larry (ред.). CIVIL-MILITARY CHANGE IN CHINA: ELITES, INSTITUTES, AND IDEAS AFTER THE 16TH PARTY CONGRESS. Chapter 5: Premier Wen and Vice President Zeng: The "Two Centers" of China's "Fourth Generation" (PDF). Strategic Studies Institute, U.S. Army War College. Архів (PDF) оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 18 вересня 2021.
5. Mapping China's Red Nobility. Bloomberg.com. Graphics: Chloe Whiteaker, Fan Wenxin, Michael Wei, Danny Dougherty and Phil Kuntz. Reporting: Michael Forsythe, Shai Oster, Dune Lawrence, Natasha Khan and Henry Sanderson. Процитовано 18 вересня 2021.
6. Holley, David (12 січня 1992). 'Eight Elders' Wield Power Behind the Scenes in China. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 18 вересня 2021.