Віктор'єн Сарду

Віктор'єн Сарду
фр. Victorien Sardou
ПсевдонімJules Pélissié
Народився5 вересня 1831(1831-09-05)[1][2]
Париж[3][2]
Помер8 листопада 1908(1908-11-08)[4][5][…] (77 років)
Париж, Третя французька республіка[3] або Марлі-ле-Руа[2]
ПохованняМарлі-ле-Руа
Країна Франція
Діяльністьдраматург, письменник, драматург, лібретист
Мова творівфранцузька
ЧленствоФранцузька академія (8 листопада 1908)[7]
БатькоAntoine-Léandre Sardoud
МатиEveline Viardd
ДітиPierre Sardoud і Geneviève Sardoud
Автограф
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону
CMNS: Віктор'єн Сарду у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Віктор'єн Сарду (фр. Victorien Sardou; 5 вересня 1831(18310905), Париж — 8 листопада 1908) — французький драматург, який панував на паризькій сцені періоду Другої імперії. Сарду належить 70 п'єс, багато з яких були спеціально написані для модних актрис Сари Бернар і Віржині Дежазе. Його «комедія моралі» «Les Pattes de mouche» (1860) довгий час вважалася зразком бездоганно побудованій п'єси.

У 1863 році Віктор'єн Сарду був нагороджений орденом Почесного легіону, у 1877 він стає членом Французької академії.

Творчість

Спочатку вивчав медицину, потім давав уроки, писав статті в журналах, дебютував в драматичній літературі комедією (1854). У творчому доробку Сарду зустрічаються комедії-водевілі («Nos intimes»), комедії моралі («Maison neuve», 1866), побутові драми («Dora», 1877; «Odette», 1881), історичні комедії («M-me Sans-Gêne», 1893) і навіть трагедія («Patrie», 1869.

Роботи Сарду відрізняють майстерне ведення інтриги, гострі несподівані ситуації, пристрасть до сценічних ефектів, злободенні (точніше — модні) теми. На початку XX століття Сарду стрімко втрачає популярність і піддається нещадній критиці (зокрема, з боку Бернарда Шоу) за пристрасть до стандартних сюжетних ходів і театральних прийомів, а також безідейність. Еміль Золя писав, що Сарду використовує в своїх п'єсах вдалий шаблон заради успіху, орієнтуючись на невибагливі смаки публіки. Також відзначаючи, що незважаючи на те, що він пише з натхненням і володіє чудовим сценічним чуттям, але при цьому не в силах створити значний, довговічний твір[9].

Образи Сарду схематичні, різко розмежовуються на позитивні й негативні; перші ідеалізовані й героїзовані, другі — в комедіях нерідко підкреслено карикатурні, а в драмах перетворюються в «підступних лиходіїв».

На основі п'єс Сарду написані опери «Батьківщина!» Еміля Паладіля (1886), «Федора» (1898) і «Мадам Сан-Жен» (1915) Умберто Джордано, «Тоска» Пуччіні (1900) та ін.

Зять (чоловік доньки) — драматург Робер де Флер.

Цікаві факти

  • На ім'я героїні п'єси Сарду «Федора» (1882) княгині Ромазової, названо капелюх з м'якого фетру — федора. Головну героїню, вдову графа Горишкіна на і'мя Федора, зіграла Сара Бернар, а для вистави в театрі «Водевіль» був створений головний убір нового типу — капелюх з одним заломом по центру й двома ум'ятинами по боках.
  • Сарду захоплювався спіритизмом і набув репутацію відомого медіума.[10].

Примітки

  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ а б в Archivio Storico Ricordi — 1808.
  3. ↑ а б Сарду Викторьен // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ SNAC — 2010.
  6. ↑ Internet Broadway Database — 2000.
  7. ↑ Французька академія — 1635.
  8. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  9. ↑ Эмиль Золя. Викторьен Сарду. Собрание сочинений. Т. 25.
  10. ↑ Аллан Кардек. Книга медиумов. — Litres, 2017-09-05. — 574 с. — ISBN 9785425085153.

Література

  • Історія западноевропейского театру, т. 3. Під спільнішийий ред. З. З. Мокульского [і др.], — МА., 1963.

Посилання