Вулиця Архітектора Нільсена

Вулиця Архітектора Нільсена
Маріуполь
Будинок № 26
Будинок № 26
Будинок № 26
МісцевістьІсторичний центр
РайонЦентральний
Назва на честьВіктора Нільсена
Колишні назви
Енгельса, Костянтинівська
Загальні відомості
Протяжність750 м
Координати початку47°05′34.4″ пн. ш. 37°32′44.4″ сх. д. / 47.092889° пн. ш. 37.545667° сх. д. / 47.092889; 37.545667
Координати кінця47°05′47.2″ пн. ш. 37°32′46.7″ сх. д. / 47.096444° пн. ш. 37.546306° сх. д. / 47.096444; 37.546306
Транспорт
Рухавтівками й автобусами
Покриттяісторична бруківка + асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'яткиКолишній будинок архітектора В.О. Нільсена (доба сецесії). Лікеро-горілчаний завод (доба сецесії), Водонагнітна вежа (арх. В.О. Нільсен, (доба сецесії),
ПідприємстваЛікеро-горілчаний завод
ПаркиМіськсад
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMapпошук у Nominatim
На карті
На карті населеного пункту
Мапа
Мапа

Ву́лиця Архіте́ктора Ні́льсена — вулиця в історичній частині Маріуполя.

Назви, розташування

Мала назву вул. Костянтинівська за часів Російської імперії. Розташована в сучасному Центральному районі і має південно-північний напрямок.

Установи і пам'ятні споруди

  • Починається біля Міського саду. Сад перепланував Псалті Георгій Григорович (1864—1940), депутат Маріупольської думи, садівник і біолог, засновник розплідника дерев у місцевості Самарина балка та санаторію для дітей.
  • Стадіон «Локомотив», вул. Костянтинівська, 2. Радянський провінційний стадіон «Локомотив» вибудували на місті земляного велотреку.
  • Колишній будинок архітектора Нільсена (доба сецесії). Стан напіваварійний.
  • Індустріальний коледж, комплекс споруд.
  • Шаховий клуб, Маріуполь.
  • Водонагнітна вежа (арх. В. О. Нільсен)
  • Церква Покрова Богородиці (будівля коштом заводу «Азовмаш»).
  • Перша в місті п'ятиповерхівка 1934 р. побудови на місті кургану середини 2 тисячоліття до н. е. Вулиця Костянтинівська, 39.

Місцевість із курганом була довгий час за офіційним кордоном міста. Тому восени у жовтні використовувалась для ярмарку, де торгували свійськими тваринами (воли, коні, вівці, кози)[1]. Курган неписьменні відвідувачі ярмарку вважали чаклунським місцем і через забобони — не чіпали. В середині 19 ст. земельну ділянку з курганом придбав Папандопуло. 1869 р. він продав землю пану Камбурову Георгію Петровичу. Камбуров забудував ділянку, перетворивши її на садибку з будинком власника та господарськими спорудами, але курган не чіпав[2]. Курган 1872 року почав копати сторож Камбурова, що волів раптово розбагатіти. Під час хижацьких розкопок був знайдений склеп ямного типу з кістяками дванадцяти людей. Склеп і поховання не мало ніяких скарбів за уявою людей 19 ст. і сторож не збагатився. Серед знайденого були лише якісь монети з зображенням човна та людської постаті в ньому[1]. Курган був покинутий на півстоліття.

1930 р. колишню земельну ділянку Камбурова запланували забудувати першою в Маріуполі житловою п'ятиповерхівкою. Перед забудовою і були проведені чергові археологічні розкопки[1]. У склепі з уступчастим дахом були знайдені рештки людських кісток та побутові речі, датовані серединою 2-о тисячоліття до н. е. Поховані люди були сучасниками Стародавнього Єгипту, але мешкали на узбережжі Азовського моря. Серед знайденого — бронзові ножі, вістря для стріл, уламки керамічного посуду, глеки ритуального призначення. Археологічні знахідки передані у Маріупольський краєзнавчий музей. Ділянка забудована з 1934 року.

Ставлення до стародавніх курганів в місті Маріуполі хижацьке, як і в 19 ст. Досі не створено огорож і кордонів нерозкопаних курганів ні в місті, ні на його околицях. Не ведеться ніякої охоронної діяльності з їх збереженню через відсутність відповідної служби і штатних працівників. Музеї Маріуполя перебувають в режимі виживання.

Перетин із вулицями

Колишній будинок архітектора Нільсена (доба сецесії). Фото 2012 року

Джерела

  • сборник «Мариуполь и его окрестности», 1892
  • сборник «Мариуполь и его окрестности: взгляд из XXI века», Мариуполь, изд-во «Рената», 2008.
  • Буров С. Д.. «Маріуполь. Минуле». Маріуполь. ЗАТ Газета «Приазовский рабочий». 2003. ISBN 966-8208-06-04(рос.)
  • газета «Мариупольское время», 27 июня 2013 г.
  • газета «Приазовский рабочий», 31 декабря 1992 г.

Примітки

  1. ↑ а б в газета «Мариупольское время», 27 июня 2013 г.
  2. ↑ сборник «Мариуполь и его окрестности», 1892
  3. ↑ а б газета «Приазовский рабочий», 31 декабря 1992 г.

Див. також