Вугор європейський

Вугор європейський
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Променепері (Actinopterygii)
Ряд: Вугроподібні (Anguilliformes)
Родина: Прісноводний вугор (Anguillidae)
Рід: Вугор (Anguilla)
Вид:
Вугор європейський (A. anguilla)
Біноміальна назва
Anguilla anguilla

Вугор річковий, вугор європейський (лат. Anguilla anguilla) — прохідна риба родини Anguillidae.

Розповсюдження

Поширений у північній Атлантиці від Скандинавії до Марокко, в річках басейнів Середземного і Балтійського морів, вздовж берегів Європи від Чорного до Білого морів. В Україні зустрічається у басейнах Дніпра, Шацьких озер та Дністра. Як вселенець відзначений у деяких водоймах Південної та Центральної Америки та Азії.

Нерестує в західній Атлантиці, в Саргасовому морі.

Будова

Тіло видовжене змієподібне, довжиною до 2 м, частіше 50—150 см. Вага до 4 кг, іноді до 6 кг. Самиці за розмірами більше самців. Луска дрібна, малопомітна, шкіра вкрита слизом. Розрізняють дві форми вугрів — гостроголових та широкоголових. Голова невелика, трохи сплющена. Нижня щелепа довша за верхню, зуби дрібні. Очі невеликі, зяброві щілини вузькі. Спинний, хвостовий та анальний плавці зливаються у один плавець, який оточує задню частину тіла. Забарвлення може відрізнятись в залежності від віку та умов життя. Спина бура або темно-зелена, боки жовтуваті, черево жовтувате або біле. Особини які виходять у море для розмноження, стають чорними.

Спосіб життя

Зустрічається здебільшого у річках, віддає перевагу водоймам з густою рослинністю. У молодих особин яскраво виражений негативний реотаксис, потрапивши з моря до річки риби завжди йдуть проти течії. Оскільки вугор може дихати поверхнею шкіри, спостерігали випадки, коли риби переповзали на досить значні відстані вологою травою з однієї водойми до іншої. Дорослі особини мало рухаються у водоймі, довго живуть на одному і тому ж місці. Вугор активний тільки вночі, вдень ховається в природних укриттях або занурюється в мул на досить значну глибину (до 80 см). Молоді особини живляться личинками комах, дрібними ракоподібними та молюсками. Дорослі особини надають перевагу дрібній рибі. Живиться тільки в теплу пору року, взимку впадає в сплячку, занурившись у мул.

Розмноження

Личинка вугра — лептоцефал

Статевої зрілості самці досягають у віці 5 — 6 років, самиці у віці 6 — 7 років. Для нересту риби виходять у море та здійснюють міграцію довжиною у кілька тисяч кілометрів. Риби рухаються на великих глибинах, при цьому змінюється їх зовнішній вигляд — збільшуються очі, забарвлення стає чорним, демінералізується скелет. Відкладання ікри відбувається у Саргасовому морі на глибині до 1000 м, після нересту дорослі особини гинуть. Личинки, що з'являються з ікри (лептоцефали), підхоплюються теплою течією — Гольфстримом та за 2 — 3 роки досягають берегів Європи, де після складного метаморфозу, внаслідок якого розміри тварини зменшуються, лептоцефали перетворюються на так званих прозорих вугрів. Після цього молоді вугри заходять у річки. При цьому вверх річками підіймаються переважно самиці. Самці надають перевагу солонуватій воді, внаслідок чого більша їх частина залишається у гирлах річок.

Вугор річковий живе до 88 років[1]. У шведському селі Брантевік в колодязі у 2014 році помер вугор (брантевіцький вугор), який, ймовірно, жив там 155 років.[2]

Значення

Вугор був дуже цінною промисловою рибою, оскільки має дуже смачне та жирне м'ясо (до 27% жиру).

Стан популяції

В наш час європейський вугор є видом, що знаходиться під загрозою зникнення. З 1970-х років, як вважають, кількість вугрів, що досягли Європи, зменшилася приблизно на 90% (можливо, навіть на 98%). Цьому сприяли такі фактори як перелов риби, паразити, зокрема Anguillicoloides crassus, бар'єри для міграції (греблі гідроелектростанцій), природні зміни в кліматі Північної Атлантики. Вид зазначений у Додатку II Конвенції CITES[3].

Примітки

  1. Bobick J.E., Peffer M. (1993) Science and technology desk reference. Gale Research Inc.
  2. Swedish eel slithers its last after 155 years. The Telegraph. 9.8.2014. Процитовано 12.8.2014.
  3. CITES Appendix listings. www.cites.org (англ.). Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 13 листопада 2019.

Посилання