Вознюк Олександр Олегович

Вознюк Олександр Олегович
 Молодший сержант
Загальна інформація
Народження12 січня 1992(1992-01-12)
Україна Україна, Тютюнники, Чуднівський район, Житомирська область
Смерть2 березня 2017(2017-03-02) (25 років)
Україна Україна, Пікузи
(підрив на міні)
ГромадянствоУкраїна Україна
Alma MaterГлухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка
Військова служба
Роки служби2012—2017
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Військово-морські сили
Рід військ Морська піхота
Формування
 36 ОБрМП
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Медаль «За жертовність і любов до України»
Медаль «За жертовність і любов до України»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вознюк.

Олекса́ндр Оле́гович Возню́к (нар. 12 січня 1992(19920112), с. Тютюнники, Чуднівський район (нині Житомирський район) Житомирська область, Україна — 2 березня 2017, с. Пікузи, Волноваський район, Донецька область, Україна) — український військовослужбовець морської піхоти, молодший сержант Військово-морських сил Збройних сил України. Учасник російсько-української війни.

Біографія

Народився 1992 року в селі Тютюнники на Житомирщині. Виріс в родині священика, батько — настоятель Храму всіх Святих УПЦ КП в Лубнах о. Георгій (Юрій Лобачевський). У 2015 році з родиною переїхав на Полтавщину, мешкав у селі Бодаква Лохвицького району, з 2007 — у місті Лохвиця, останні роки — у місті Лубни. Закінчив Бодаквянську загальноосвітню школу, у 2011 році — Лохвицьке медичне училище. Того ж року вступив до Глухівського національного педагогічного університету імені Довженка, на факультет фізико-математичної і природничої освіти. Після першого курсу у 2012 році пішов на строкову військову службу, згодом підписав контракт. Писав вірші, грав на музичних інструментах, керував гуртком художньої самодіяльності у своєму підрозділі.

Війна застала Олександра в Криму, в с. Перевальне Сімферопольського району, де він проходив службу у 36-ій окремій бригаді берегової оборони, коли російські війська почали захоплення території Криму. Залишився вірним військовій присязі і разом з іншими військовослужбовцями виїхав на материкову частину України. З 2014 року захищав Батьківщину на східному фронті.

Молодший сержант, командир САУ гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону 503-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗС України. Виконував завдання на території проведення антитерористичної операції, Оперативно-тактичне угруповання «Маріуполь».

Загинув 2 березня 2017 року внаслідок підриву САУ на фугасі в районі між смт Талаківка та окупованим селом Пікузи (колишнє Комінтернове), під час евакуації українських військових з-під обстрілу. Ще троє бійців тоді дістали поранення.

Похований 4 березня на Новому кладовищі Лубен в с. Новаки[1].

Залишилися батьки, брат, сестра та маленька донька.

Нагороди

Вшанування пам'яті

  • 9 червня 2017 року на приміщенні Лохвицького медичного училища відкрили меморіальну дошку на честь Олександра Вознюка[3][4].
  • 24 квітня 2018 року у місті Глухів на будівлі навчального корпусу № 1 Глухівського НПУ імені Олександра Довженка відкрили меморіальну дошку загиблому на війні студенту університету[5].

Інше

На вірш Олександра Вознюка «Что за слово такое, „война“?», який він присвятив своєму загиблому товаришу і командиру Юрію Загребельному, знято кліп для Військового телебачення України[6].

Навесні 2014 року, коли військова частина Олександра Вознюка в Перевальному перебувала в облозі російських військових, його батько разом з іншими полтавськими священиками поїхав до нього. Це була перша волонтерська поїздка, з якої виникла спільнота Полтавського Батальйону Небайдужих.

Вірш Олександра, який він зачитував на камеру під час російської анексії Криму[7]:

Не спи, моя рідна земля,
 Прокинься, моя Україно,
 Бо всі ми – велика сім’я
 І любим свою Батьківщину.
 Карпатські долини, гаї і діброви,
 Кримські степи безкраї, широкі.
 Красива природа і добрії люди –
 Цього ми ніяк не маєм права забути.
 Завжди пам’ятай, хто твій батько та мати,
 Історію предків своїх маєш знати.
 Не зраджуй народу! Шануй свою мову.
 І Гімн український, мов ту колискову,
 Що мама співала в дитинстві тобі,
 Ти гордо співай, як соловейко весні.
 Люби Батьківщину свою ти завжди,
 Її не цурайся, бо син ти її.
 Зі зброєю в серці, з вогнем у руках
 Лечу я до тебе, немов білий птах!

Примітки

  1. ↑ з морським піхотинцем Олександром Вознюком Відео на YouTube // Міська телекомпанія Лубни, 6 березня 2017
  2. ↑ Указ Президента України від 10 квітня 2017 року № 104/2017 «Про відзначення державними нагородами України»
  3. ↑ Відкриття меморіальної дошки Герою АТО [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Лохвицька районна рада, 9 червня 2017
  4. ↑ Пробач мені, мамо, пробач мені, тату…" [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.] // «Зоря Полтавщини», 7 липня 2017
  5. ↑ «Чи думав про те, що стане героєм»: у Глухові відкрили меморіальну дошку герою АТО (фото) // «РБК — Україна», 29 квітня 2018
  6. ↑ Что за слово такое война? на YouTube
  7. ↑ “Тримай небо, синку” [Архівовано 7 квітня 2019 у Wayback Machine.]
    ПРЕЗЕНТАЦІЯ ФІЛЬМУ "КРИМ. ОТОЧЕНІ ЗРАДОЮ" на YouTube

Джерела