Воднева заправна станція

Воднева заправна станція — обладнання для заправки воднем або HCNG (сумішшю стисненого природного газу та водню) водневого транспорту на шосе або вдома. Паливо, зазвичай, відпускається в кілограмах.[1]

Типи заправних станцій

Водневі заправні станції можна розділити на три типи:

  • Мобільні
  • Стаціонарні
  • Домашні

Мобільні станції призначені для заправки техніки в місцях, де немає якоїсь іншої водневої інфраструктури. Наприклад, військової техніки, виставкових зразків і т. д.

Воднева заправна станція (Магдебург)
Воднева заправна станція біля Франкфурту

Стаціонарні станції призначені для продажі водню, виготовленого на самій станції, або ж в іншому місці. Деякі з них розташовуються на хімічних виробництвах, де виробляють водень, чи отримують в вигляді побічного продукту основного виробництва.

Домашні заправні станції створюються як вирішення проблеми відсутності водневої інфраструктури. Вони можуть виробляти 200—1000 кг водню на рік, що достатньо для заправки 1-5 автомобілів на добу. Водень може вироблятися електролізом води в нічний час, це дозволить згладити пік споживання електроенергії.

Honda випробовує свою побутову установку під назвою Домашня енергетична станція Honda. Установка в побутових умовах виробляє водень з природного газу. Частина водню використовується в паливних елементах для виробництва теплової та електричної енергії для домогосподарства. Решта водню іде на заправку автомобіля.

Аналогічні розробки ведуться:

  • Toyota спільно з Aisin Seiki Co. починаючи з 2001 року. Початок продажів заплановано на 2008 рік. Домашня система Toyota отримує водень з природного газу, скрапленого нафтового газу, або гасу. Toyota прогнозує, що ціна домашньої енергетичної установки буде в районі $4100.
  • General Motors розробляє домашню систему для заправки водневих автомобілів. GM сподівається, що домашні заправні станції надійдуть в продаж в 2011 році, коли почнеться постачання автомобілів на водневих паливних елементах.

Британська компанія ITM Power Plc [Архівовано 3 грудня 2019 у Wayback Machine.] розробила та випробувала в 2007 році побутовий електролізер для виробництва водню. Водень виробляється вночі, що дозволяє згладити піки споживання електроенергії. Електролізер потужністю 10 кВт виробляє з води водень, і зберігає його під тиском 75 бар. Виробленого водню достатньо для 40 км пробігу біпаливного (водень/бензин) Ford Focus. Компанія планує почати виробництво побутових електролізерів на початку 2008 року. ITM Power досягнула рівня собівартості електролізерів $164 за 1 кВт.

Паливо

Переважна частина водневих заправних станцій продає газоподібний водень.

Із загальної кількості заправних станцій, побудованих 20042005 роках, усього 8 % працюють з рідким воднем, решта газоподібним.

Ставку на рідкий водень зробила BMW. Її двопаливний (водень/бензин) BMW Hydrogen 7 працює на рідкому водні.

Голова ради директорів і головний керівник General Motors Рік Вагонер (Rick Wagoner) також вважає рідкий водень більш перспективним. General Motors на свій прототип HydroGen3 (Opel Zafira) установлює два баки: один для газоподібного водню, інший для рідкого.

Час заправки

Сучасне обладнання дозволяє заправляти транспорт воднем за 3 (складський навантажувач) — 5 (легковий автомобіль) хвилин, що зіставно з часом заправки бензинового транспорту.

Компанія Linde AG розробила технологію заправки автомобіля воднем за три хвилини[2].

Розповсюдження та мережа

На кінець 2006 року в світі функціонувало більше 140 стаціонарних водневих автомобільних заправних станцій. З яких 46 % було сконцентровано в Північній Америці (США + Канада). На кінець 2008 року кількість заправних станцій виросло до 175. Планувалось будівництво 108 заправних станцій[3].

Станом на листопад 2017 із країн Східної і Центральної Європи одна така станція є в Чехії[4] і ще одну заплановано збудувати в Латвії. У той же час у всьому світі таких станцій нараховується 803 шт.[5]

Розміри стаціонарних заправних станцій

Заправні станції можна умовно розділити по розмірам:

  • Малі — виробництво до 20 кг водню на день — заправка до 10 легкових автомобілів на день;
  • Середні — виробництво 50-1250 кг водню на день — заправка до 250 легкових автомобілів або до 25 автобусів на день;
  • Промислові –виробництво 2500 кг водню на день (і більше) –заправка до 500 легкових автомобілів або до 50 автобусі на день.

Малі и середні заправні станції можуть самостійно виробляти водень як електролізом води, так і риформінгом вуглеводнів .

В США вартість водню, виготовленого електролізом води на заправній станції середнього розміру, складається на 58 % із вартості електроенергії і на 32 % із капітальних затрат. У малої заправної станції до вартості водню на долю капітальних затрат приходиться 55 %, а на долю електроенергії 35 %. Дані за 2005 рік.

Водень може вироблятися із використанням відновлювальних джерел енергії, наприклад, вітру.

Споживання водню

National Renewable Energy Laboratory (США) в своїх розрахунках використовує середню дальність пробігу легкового автомобіля 12000 миль на рік (19200 км), Споживання водню — 1 кг на пробіг 60 миль (96 км). Тобто одному легковому автомобілю на рік треба 200 кг водню, або 0,55 кг на день.

Основні елементи водневої заправної станції

  • риформер, або електролізер;
  • система очищення водню;
  • система зберігання водню;
  • компресор (для газоподібного водню);
  • диспенсер для роздачі водню кінцевим споживачам.

Див. також

Виноски

  1. LA gas station gets hydrogen fuel pump. Архів оригіналу за 24 жовтня 2012. Процитовано 28 жовтня 2012.
  2. to Speed up Hydrogen Refuelling in North America[недоступне посилання з квітня 2019]
  3. Fifteen New Hydrogen Refuelling Stations in 2008, Worldwide. Архів оригіналу за 6 грудня 2011. Процитовано 28 жовтня 2012.
  4. Neratovice Veolia Transport. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 24 листопада 2017.
  5. Hydrogen Refuelling Stations Worldwide. Архів оригіналу за 18 червня 2017. Процитовано 24 листопада 2017.

Посилання