«Винаходи професора Вагнера» — серія науково-фантастичних оповідань російського радянського письменника Олександра Бєляєва.[1][2] Оповідання про професора Івана Степановича Вагнера з'явилися протягом 1926—1936 років.
Історія
Вперше ім'я професора Вагнера з'явилося в Бєляєва в оповіданні 1926 року про можливості анабіозу «Ні життя, ні смерть», як вченого, який
|
«…винайшов спосіб змінювати склад крові теплокровних тварин, наближаючи їх до крові холоднокровних тварин».
Оригінальний текст (рос.)
«…изобрёл способ изменять состав крови теплокровных животных, приближая их к крови холоднокровных животных».
|
|
Він став улюбленим героєм Бєляєва, якому письменник довіряв висловлювати в жартівливій формі свої найкрамольніші з наукового погляду думки. Вважають, що Вагнер — це весела маска самого Бєляєва.[3] Всього він написав 8 оповідань, які відрізняються побудовою та формою оповіді.
Оповідання серії
- «Людина, яка не спить» (збірка «Голова профессора Доуэля». М., «ЗиФ», 1926)
- «Гість із книжкової шафи» («Всемирный следопыт» 1926, № 9; збірка «Голова професора Доуеля». М., «ЗиФ», 1926)
- «Над безоднею» («Вокруг света» (Москва), 1927, № 2-3)
- «Чортів млин» («Всемирный следопыт», 1929, № 9)
- «Творимі легенди та апокрифи»: «Випадок із конем», «Про бліх», «Людина-термо» («Всемирный следопыт», 1929, № 4)
- «Амба» («Всемирный следопыт», 1929, № 10)
- «Хойті-Тойті» («Всемирный следопыт», 1930, № 1-2)
- «Килим-літак»[ru] («Знание — Сила», 1936, № 12)
Примітки
Посилання