Вербило Євген Федорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вербило.
Євген Федорович Вербило
Євген Вербило
Народився20 вересня 1937(1937-09-20)
м. Ніжин, Чернігівська область
Помер3 січня 2006(2006-01-03) (68 років)
м. Київ
ГромадянствоСРСР СРСР→Україна Україна
Національністьукраїнець
Місце проживанням. Київ
Діяльністьжурналістика
Відомий завдякижурналіст, громадський діяч
Alma materКиївський державний університет імені Тараса Шевченка
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаголова Спілки журналістів України (1992—1997)
ПопередникСподаренко Іван Васильович
НаступникЛубченко Ігор Федорович
У шлюбі зВербило Валентина Андріївна
Дітидвоє дітей
НагородиРеспубліканська премія ім. Ярослава Галана (1987)

Євге́н Фе́дорович Верби́ло (*1937 — †2006, м. Київ) — український журналіст, редактор, громадський діяч. У 1992—1997 роках — голова Спілки журналістів України.

Життєпис

Народився в м. Ніжин на Чернігівщині. Закінчивши школу, навчався в «морехідці» (був учасником навчального походу на вітрильнику «Екватор»), потім — три курси Одеського морського інституту (нині Одеський національний морський університет). До закінчення в 1969-му факультету журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка працював два роки налагоджувачем обладнання на ливарно-хімічному комбінаті в Лисичанську і ще два роки налагоджувачем на арматурному заводі в Києві, потім там же, у столиці — три роки майстром цеху інженерно-технічної експлуатації ЦКБ Держплану УРСР. Водночас від 1964 року був позаштатним кореспондентом газети «Вечірній Київ».

Професійну діяльність як журналіст розпочав 1967-го на Чернігівщині: літпрацівником, потім відповідальним секретарем носівської районної газети «Прапор комунізму». Згодом — відповідальний секретар, заступник редактора, редактор, головний редактор газети «Рабочее слово» (м. Кіровськ Луганської області). Писав фейлетони, вів у газеті сатиричний куточок «Вентилятор» і впродовж 1987 року — щотижневу колонку «Сто рядків редактора» (того ж року за публіцистику здобув престижну Республіканську премію ім. Ярослава Галана).

Євген Вербило — особистість неординарна, контроверсійна: він був членом бюро міськкому партії, делегатом 28-го з'їзду КПРС і водночас — членом страйкового комітету шахтарів, симпатиком «Руху». У роки переосмислення історичного минулого пройшов церковні обряди хрещення й вінчання.

У січні 1992 року Восьмий з'їзд журналістів України на альтернативній основі таємним голосуванням обрав Є. Вербила головою СЖУ (членом її він був з 1971 року). А до обрання на керівну посаду очолював на громадських засадах Луганську обласну організацію СЖУ, як голова її правління сприяв, зокрема, створенню газети журналістів області «Субботний калейдоскоп» і громадського інформагентства «Лугань».

Керівництво СЖУ, а серед заступників голови Спілки в той час були Людмила Мех, Михайло Новик, Яків Грицай, ініціювало і створило при СЖУ 1993 року Журналістський фонд, були запроваджені регулярні круглі столи з політиками і громадськими діячами, організовані перші (1996, 1997) Міжнародні фестивалі журналістики «Віра, Надія. Любов». Голова СЖУ підтримав створення на громадських засадах при Спілці комітету з захисту свободи слова, який згодом підготував «Хартію свободи слова». Набула розвитку міжнародна співпраця: СЖУ стала членом Міжнародної федерації журналістів (1992), згодом 6 червня (день вступу в МФЖ) став відзначатися в Україні як професійне свято працівників преси — День журналіста. СЖУ налагодила співробітництво з журналістськими організаціями Македонії, Грузії, країн Балтії та деяких інших. Відбувався обмін журналістськими делегаціями з багатьма країнами Європи, зокрема за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» і Фонду Конрада Аденауера.

Після того, як Є. Вербила не переобрали на посаду голови СЖУ, він до останніх років життя працював у всеукраїнському науково-практичному журналі «Фінансовий контроль» (заснований при Державній контрольно-ревізійній службі України), був фундатором і першим редактором цього видання.

Серед його захоплень — риболовля, товариське спілкування, багато читав художньої публіцистики й документальну прозу[1].

Помер у Києві 3 січня[2] 2006-го, похований 5 січня того самого року на Південному кладовищі.

Творчість

Автор книжок публіцистики, зокрема соціально-економічного нарису «Шахтеры» (перекладений шведською мовою, окреме видання — Гетеборг, 1978), циклу гострокритичних статей «Сто строк редактора» (Донецьк, 1987). Автор-упорядник історико-документальних видань «Державна контрольно-ревізійна служба України: сторінки історії» (К., 2001, співавтор), «ДКРС: люди, події, здобутки» (К., 2005).

Нагороди, відзнаки

  • Лауреат Республіканської премії ім. Ярослава Галана (1987).

Вшанування пам'яті

Редакційна рада журналу «Фінансовий контроль» з нагоди 10-річчя видання заснувала Конкурс ім. Євгена Вербила. Це відзнака авторам журналу за значний внесок у його творення і вдосконалення, майстерне та професійне висвітлення питань контрольно-ревізійної роботи органів державного фінансового контролю[3][4].

Примітки

  1. ↑ Борис Москалюк. Евгений Вербило // XXI век: газета. — 2014. — № 3 [Архівовано 28 жовтня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  2. ↑ У книжці «Енциклопедія для видавця та журналіста» помилково вказано день смерті 04.01.2006. Крім того, в цьому виданні зазначено, що Є. Вербило має почесне звання «Заслужений журналіст України», але немає підтвердження цієї інформації з інших авторитетних джерел.
  3. ↑ Положення про Конкурс ім. Євгена Вербила. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 19 грудня 2015. 
  4. ↑ Чернігівці — лауреати конкурсу імені Євгена Вербила. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 19 грудня 2015. 

Джерела