Велика Британія на літніх Олімпійських іграх 2008 у Пекіні (КНР) брала участь[2] у двадцять шосте за свою історію і змагалася у 20 видах спорту. Країну представляли 547 делегатів, серед яких 311 спортсменів (168 чоловіків і 143 жінки) та 236 інших офіційних осіб.
Олімпійські ігри 2008 року стали найкращими для Великої Британія за всі часи окрім ігор 1908 року. Тоді Олімпіада проходила у Лондоні[3]. Британці вибороли в Пекіні 47 медалей (19 золотих, 13 срібних та 15 бронзових). У неофіційному загальнокомандному підсумку Велика Британія посіла 4 місце.
У червні 2008 року Спорт СК, що розповсюджувала квитки національної лотереї для фінансування спорту високих досягнень, опублікувала сподівання на Ігри. Вона поставила мету спортсменам боротися за 41 потенційну медаль й сподівалася, що вони зможуть здобути 35, зокрема від 10 до 12 золотих, і посісти 8-ме місце в загальній таблиці медалей[5]. Команда перевищила план щодо кількості золотих медалей 19 серпня, коли Пол Ґудісон виборов 13-ту золоту медаль для Британії у перегонах яхт класу «Лазер». Мінімальний медальний план, 35 медалей, було перевиконано 20 серпня, коли Брайоні Шоу виборола бронзу в віндсерфінгу серед жінок. Медальний план щодо загальної кількості нагород було виконано, коли байдарочник Тім Брабантс виграв золото у перегонах одиночних байдарок на 1000 м, що стало для Британії 41-ою медаллю (ще три було гарантовано на той час у змаганнях боксерів)[6]. Медальний план було перевиконано, коли Гезер Фелл забезпечила собі срібло в змаганнях із сучасного п'ятиборства серед жінок[7].
Часто британці виборювали медалі в дисциплінах, в яких їх не сподівалися, і залишалися без медалей там, де очікування були великі. Дев'ять із видів спорту виконали план. Британські велосипедисти, наприклад, на 19 серпня здобули вдвічі більше медалей, ніж від них сподівалися. Того дня Вікторія Пендлтон виграла для Британії 12-у медаль у велоспорті — золото в жіночому спринті[8]. На ту мить Британія вже забезпечила собі ще дві медалі — у спринті серед чоловіків, де Кріс Гой та Джейсон Кенні поділили між собою, відповідно, золото та срібло[9]. Загалом команда здобула на велодромі 7 із 10 можливих медалей. Зуміли вдвічі перевищити план плавці, коли 21 серпня Девід Девіс виборов для команди шосту медаль — срібло в марафоні 10 кілометрів на відкритій воді[10]. А от команди лучників, які на чемпіонаті світу 2007 року були другою та третьою, не змогли здобути медалей зовсім, що викликало критику членів команди щодо тактики, яку вибрав головний тренер Петер Сук[11][12].
На чемпіонаті світу 2007 року чоловіча команда Великої Британії посіла друге місце, а жіноча — третє, що дозволило виставити на Іграх повну команду з трьох чоловіків та трьох жінок[13].
Команда у початковому складі була відібрана 14 липня, проте остаточно склад затвердили після отримання результатів за участю Двейна Чамберса[14]. За правилами Британської олімпійської асоціації 2003 року Чамберсу заборонили участь в Олімпійських іграх після позитивного тесту на стероїд THG. Він подав апеляцію на тій основі, що це є обмеженням на професію, але програв справу, й його не взяли в команду[15]. До команди ввійшли олімпійські медалісти Марлон Девоніш та Келлі Сатертон, а також фіналісти олімпійських змагань Джоенн Пейві, Пола Редкліфф, Гелен Клітроу та Таша Денверс. Володарка світового рекорду на марафонській дистанції Пола Редкліфф мала проблеми з підготовкою до Ігор через тріщину в стегні[16]. Вона зуміли підлікуватися до Олімпіади, але посіла лише 23-є місце[17].
Британські легкоатлети здобули 4 медалі, одну золоту, дві срібні й одну бронзову. Після ігор відповідальний за підготовку спортсменів Дейв Коллінз подав у відставку, оскільки команда не змогла виконати завдання здобути 5 медалей[5][18].
Позначення
Note- місця вказані для тільки для відповідних забігів
Q = кваліфікувався до наступного кола
q = пройшли до наступного кола за найкращим результатом серед переможених
NR = національний рекорд
N/A = поняття кола не застосовне до даної дисципліни
Bye = спортсмен пройшов далі, не виступаючи в даному колі
* Спортсменка з УкраїниЛюдмила Блонська, яка посіла друге місце, у пробі на допінг дала позитивний результат на заборонену речовину[19][20]. Як у пробі А так і у пробі Б було виявлено заборонені препарати, тому Блонська була позбавлена срібної медалі, і обидві британські семиборки піднялись у рейтингу.
Шість британських гравців у бадмінтон взяли участь в Іграх, змагаючись у чотирьох з п'яти дисциплін бадмінтону. Вони не виграли жодних медалей, і, таким чином, не змогли досягти поставлених цілей[5]. Змішана параГейл Еммс та Натан Робертсон, що виграла срібло на турнірі 2004 року, пройшла серед британських спортсменів найдалі, добравшись до чвертьфіналу.
На Олімпіаду відібрались вісім британських боксерів. Девід Прайс та Тоні Джеффріс виграли бронзові медалі у суперважкій і напівважкій категоріях, відповідно. У категорії до 75 кгДжеймс Дегейл виграв золоту медаль. Уперше з 1972 року Велика Британія отримала більше, ніж одну медаль у боксі за одну Олімпіаду, а найкращим результатом для Великої Британії у боксі є виступи 1956 та 2012 років, де було завойовано по 5 медалей різного ґатунку[21][22][23]
Британська команда з веслування на байдарках і каное складалася із семи спортсменів, чотирьох на гладкій воді й трьох у слаломі. Анна Геммінгс та Джессіка Вокер приєдналися до команди, коли виникли проблеми з іспанською командою[25]. Британці здобули три медалі, дві з них Тім Брабантс, який уже раніше мав медаль на Олімпіаді 2000 року в Сіднеї. Веслувальники перевиконали медальний план[5].
Британська команда велосипедистів складалася із 25 спортсменів, що виступали в 4 дисциплінах. Серед них були два чемпіони попередньої Олімпіади Кріс Гой та Бредлі Віґґінс, два медалісти 2004 року, а також кілька чинних чемпіонів світу. Велика Британія здобула 14 медалей (8 золотих, 4 срібних й 2 бронзові), очоливши таблицю медалей у велоспорті. Команда велосипедистів була названа BBC командою року в країні й була номінована на звання найкращої команди світу.
Марк Кавендіш був єдиним з 14 трековиків, кому не вдалося здобути бодай одну медаль. Кріс Гой став найуспішнішим шотландським олімпійцем усіх часів[26] і першим британцем, який виборов три золоті медалі на одній Олімпіаді з часів Генрі Тейлора 1908 року[9]. Завдяки цьому успіхові велодром, що споруджується в Глазго до Ігор Співдружності 2014 отримав його ім'я[27]. Ребекка Ромеро стала першою британкою, що вигравала медалі в двох різних видах спорту. На Іграх 2004 року вона виборола срібло в складі британської четвірки в академічному веслуванні, а в Пекіні здобула золото в індивідуальній гонці переслідування на велотреку[28].
На Олімпіаді дебютували змагання з перегонів на велосипедах BMX. Чемпіонка світу Шенейз Рід фінішувала без медалі, упавши в фінальній гонці. Упродовж усього року Рід не знала поразок, а тому вважалася фавориткою[29].
Ніколь Кук виграла групову шосейну гонку, що стало першою золотою медаллю для Уельсу з 1972 року, коли чемпіоном ігор був Річард Мід[30].
В індивідуальних та синхронних стрибках у воду Британію на Олімпіаді представляли 10 спортсменів[31], у тому числі 14-річний Том Дейлі, який 2008 року виграв чемпіонат Європи на 10-метровій вишці. Він став одним з наймолодших спортсменів, які коли-небудь виступали за Велику Британію на Олімпіадах[32].
Британію представляли на Іграх 12 вершників, виступаючи в трьох дисциплінах кінного спорту. Змагання відбувалися в Гонконзі. До команди входила Зара Філліпс, чинна чемпіонка світу й онука королеви Єлизавети II, доки її кінь, Toytown, не зазнав травми, що означало для неї пропуск другої Олімпіади поспіль[33].
Від Британії в турнір фехтувальників відібралися три спортсмени. Два з них потрапили на Олімпіаду після перерозподілу місць Міжнародною федерацією фехтування (FIE) після відмови від участі інших фехтувальників[35].
Команда Великої Британії та Північної Ірландії відібралася на олімпійський турнір із хокею на трав завдяки перемозі над збірною Індії у фіналі кваліфікаційного турніру[36]. Вона потрапила до групи B за рейтингом. Завершивши ігри в підгрупі на третьому місці, британські хокеїсти виграли матч за загальне 5-е місце в команди Південної Кореї. Головним бомбардиром команди став Метт Дейлі з трьома голами.
Жіноча збірна Великої Британії та Північної Ірландії відібралася на олімпійський турнір на чемпіонаті Європи 2007 року. Вона потрапила в підгрупу B. Посівши третє місце в підгрупі, команда грала матч за 5-6 місця з Австралією і поступилася. Головною бомбардиркою команди стала Кріста Каллен з трьома голами.
Британія виставила на змагання зі спортивної гімнастики та стрибків на батуті 9 спортсменів. Луїс Сміт, вигравши бронзову медаль у вправах на коні, став першим британським медалістом у вправах на окремому предметі й першим британцем-медалістом після Волтер Тайсолл, який з виграв в абсолютному заліку на Іграх 1908 року[37]. До команди було відібрано Лору Джонс, але через зміщення диску в спині її замінила Імоген Кернс[38].
Результат фіналу змагань на різновисоких брусах, де Бет Тведдл посіла 4-е місце, потрапили під сумнів, коли знайшлися свідчення того, що китайським гімнасткам Хе Кесінь та Ян Ілінь ще тільки 14, а тому вони їм не дозволено виступати на Іграх. МОК розпочав розслідування. Тведдл могла стати другою й отримати срібну медаль[40]. Через 5 з половиною тижнів розслідування МОК зняло підозру з китайських гімнасток, і результати залишилися чинними[41].
Батут
Єдиною представницею Британії в стрибках на батуті була Клер Райт[42].
На змаганнях із дзюдо Велику Британію представляли 7 спортсменів[43]. Жоден із британських дзюдоїстів не пробився далі від чвертьфіналу або до поєдинку за бронзу через втішні поєдинки. Команда не змогла виконати поставлений перед нею медальний план[5].
Британія виставила 43 веслувальнки, найбільше відтоді, як на Олімпіаді 1992 року запровадили квоти[45]. Британці змагалися в 12 з 14 видів програми. Веслувальники зобули медалі в 6 видах, що забезпечило команді перше загальне місце в медальному заліку[46]. Зокрема на третій олімпіаді поспіль Британія здобула золото в четвірці розстібній без стерничого, а Зек Перчес та Марк Гантер здобули першу британську медаль в змаганнях легких човнів[47].
Легенда: FA=Фінал A (медальний); FB=Фінал B (немедальний); FC=Фінал C (немедальний); FD=Фінал D (немедальний); FE=Фінал E (немедальний); FF=Фінал F (немедальний); SA/B=півфінали A/B; SC/D=півфінали C/D; SE/F=півфінали E/F; QF=чвертьфінал; R=втішний заїзд
* У фіналі через хворобу спортсменок відбулися заміни: Луїза Рів виступала замість Говард, а Еліс Фріман за Ноулз
Велика Британія виставила екіпаж у всіх класах яхт[1][48]. Команда завершила Олімпіаду на першому місці в загальному заліку, виграши 6 медалей[49] і перевищивши медальний план[5]. Бен Ейнслі здобув золоту медаль на третіх іграх поспіль і став найкращим британським яхтсменом олімпіад[50].
На змаганнях з плавання Британію представляли 37 спортсменів. Відбіркові змагання були проведені в квітні в Шеффілді, а плавців на відкритій воді відібрали за результатами чемпіонату світу з плавання на відкритій воді, що відбувся в іспанському місті Севілья. Вигравши шість медалей (дві злоті, дві срібні й дві бронзові), команда перевиконала поставлений медальний план, що складав три медалі[5]. Найбільшого успіху досягла Ребекка Адлінгтон, яка виборола два золота. Її золота медаль на дистанції 400 м вільним стилем стала першим золотом Британії з часів Олімпіади 1988 року, і першою жіночою медаллю з Олімпіади 1960 року.
Її друге золото, на 800 м вільним стилем, означало, що вона повторила найкращий результат британки в будь-якому виді спорту, і що вона стала найкращою плавчинею Британії за 100 років[51]
* Судді змінили результат поєдинку після успішного протесту британської команди, присудивши Сарі Стівенсон два очки за удар в голову в фінальному поєдинку, якого вони раніше не зауважили. Така зміна рішення після перегляду запису відбувалася, можливо, впреше за історію тхеквонодо[53]. Інший британець, з яким були пов'язані надії, Аарон Кук теж висловив невдоволення суддями після поразки в поєдинку за бронзу[54].
На змагання з тріатлону від Британії відібралися 5 спортсменів, три чоловіки й дві жінки. Чотири мали достатньо високий рейтинг Міжнародного союзу тріатлону, а Гелен Такер потрапила в Пекін завдяки перемозі на чемпіонаті світу 2008 року.
На Ігри відібралася тільки одна британська важкоатлетка — Мікаела Бріз. Для неї це була вже друга Олімпіада[55]. Вона намагалася подолати наслідки травми спини, але завершила змагання тільки на 15 місці з 20[56].
Бейсбольна збірна Великої Британії фінішувала другою на чемпіонаті Європи 2007, поступившись Нідерландам, що дало їй право грати у відбірковому турнірі на Тайвані. Однак, через нестачу коштів команда змушена була знятися, а її місце зайняла Німеччина[57].
Вибір Лондона столицею літніх Олімпійських ігор 2012 підняв питання про участь Британії у футбольному турнірі, ускладенене тим, що збірної Великої Британії з футлолу не існує. Спочатку Британська олімпійська асоціація не виключала можливості участі британської команди в Олімпіаді 2008 року, але не змогла домовитися з Футбольною асоціацією Шотландії[58]. У чемпіонаті Європи серед молодіжних команд 2007 року, що був відбірковим турніром на Олімпіаду, збірна Англії брала участь і добралася до півфіналу, що гарантувало місце на Олімпіаді. Оскільки на Олімпійських іграх повинна виступати збірна усієї країни, Англії не надали права послати команду, і провели відбірковий матч між Португалією та Італією. Аналогічна ситуація складася з жіночою збірною Англії, яка як одна з трьох найсильніших європейських команд на чемпіонаті світу 2007 року, повинна була б отримати путівку на Олімпіаду. Замість цього було проведено відбіркову гру між Данією та Швецією.
Висвітлення у засобах масової інформації
Права на освітлення Олімпіади у Великій Британії належали компанії BBC. Широкий перелік варіантів перегляду забезпечив понад 2500 годин трансляції[59].
Уперше олімпійські трансляції проводилися з використанням формату високої роздільності. У глядачів була можливість доступу до 6 потокових каналів трансляції через Інтернет. Прямі трансляції на BBC One та BBC Two починалися о другій годині ночі, а після завершення дня змагань BBC One транслювала підсумкову програму «Ігри сьогодні».
Церемонії відкриття та закриття вели Сью Баркер і Х'ю Едвардс, ведучими передач упродовж дня були Адріан Чайлз, Клер Болдінг, Геббі Логан, Джейк Гамфрі, Сью Баркер, Гейзел Ірвін та Джон Інвердейл. На передачі запрошувалися гості з числа колишніх спортсменів, зокрема Майкл Джонсон, Шерлі Робертсон, Адріан Мургауз, Джонатан Едвардс, Кріс Бордман[60].
Подивитися ігри у Великій Британії можна було також на каналі Євроспорт[61]. За правилами цей канал мав право вести прямі трансляції змагань за умови, що ці ж змагання транслювалися або могли б транслюватися BBC.
.svg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}