Наприкінці XVIII століття внаслідок тривалої боротьби з Османською імперією було визволене Північне Причорномор'я — одвічні слов'янські землі. За Кючук-Кайнаджирським мирним договором в 1774 році до Російської імперії відійшли землі між Дніпром і Бугом, а в 1784 році було приєднано Крим.
Саме під впливом цих подій і постає на карті українських земель сучасне село Василівка.
Спочатку село мало назву Тамарино, на честь його власника — Тамари (ймовірно Василя Степановича Тамари (1740—1813)). Воно почало заселятися очевидно у 1780-х роках.
Можна достеменно говорити про 1786 рік як реальну дату існування населеного пункту. У спогадах Жільбера Ромма[ru] «Путешествие в Крым в 1786 г.» згадується:
"От Давидова брода мы поехали на Терноват, лежащий за 16 в. [от Херсона], и оттуда на Крынки, тоже за 16 в., где переночевали. Неподалеку оттуда находится деревня Тамарино, принадлежащая нашему другу Тамара."[2].
Про точну дату заснування наразі інформація відсутня.
1787 року відбулася відома подорож Катерини II до Криму. Хоча зараз відсутні документальні свідчення про проїзд імператриці через село пана Тамари, у народі утвердилася легенда про те, що цариця все ж проїжджала через цей край. Навіть зупинилась і пообідала у «пана Василя». У пам'ять про цю легендарну подію згодом відбулося перейменування села з Тамарино на Отбідо-Василівку. Варто зазначити, що за більш ніж двохсотрічну історію серед документів і в народній пам'яті жителів окрім даного збереглися інші різні варіанти, при цьому як власне українські, так і кальковані варіанти з російської мови. Наприклад: Отбідо-Василівка, Отбєдо-Василівка, Обідівка, Обєдовка, Обідово, Обєдово, Отобєдово.
1790 року в селі була збудована дерев'яна однопрестольна церква.
1856 року за матеріалами земського суду в селі Отбідо-Василівка налічувалось 42 двори[3]. Згідно з цими ж даними, у середині XIX ст. село продовжувало перебувати у власності нащадків Тамари
Станом на 1886 рік у селі Отбідо-Василівка, центрі Отбідо-Василівської волостіХерсонського повітуХерсонської губернії, мешкало 469 осіб, налічувалось 89 дворів, існували православна церква та лавка[4]. За 12 верст — трактир. За 16 верст — трактир. Того ж року на місці поряд із згорілою старою дерев'яною церквою на кошти прихожан була збудована нова кам'яна церква на честь Різдва Христового. Нова споруда відноситься до нововізантійського архітектурного стилю. Її дзвіниця була вищою за головний купол. На жаль, у 1930-х роках під час безбожної п'ятирічки дзвіницю було зруйновано.
На 1981 рік село було центром Василівської сільради, до якої належали села Безіменне, Євгенівка, Івано-Кепине, Павлівка та Тамарине. У селі була восьмирічна школа (11 учителів, 116 учнів), клуб на 350 глядацьких місць, бібліотека з книжковим фондом 8,3 тис. екземпляр, медпункт, дитячий садок на 45 місць, чотири магазини, швальня, відділення зв'язку, ощадна каса, АТС на 100 номерів[5].
↑Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
↑История городов и сел Украинской ССР. Николаевская область. — К.: Главная редакция УСЭ, 1981. — С.642
↑ ДАХО. Ф. Р-435 (Херсонское окружное статистическое бюро). Оп. 1. Од. зб. 548.