|
Василько Стефан Олександрович
Стефан Василько фон Серетський (нім. Stephan Wassilko von Serecki; *10 червня 1869, Берегомет — †31 серпня 1933) — представник баронської гілки зрумунізованого руського роду Васильків на Буковині, який отримав титул графа. Перший командант Гуцульсько-Буковинського Легіону ландверу. БіографіяНародився 10 червня 1869 року в селищі Берегомет Герцогство Буковина у родовому маєтку Васильків фон Серетських. РодовідБатько Александру фрайгерр Василько фон Серетський (1827—1893) — представник руського боярського роду, який зволощився ще за часів Молдавського князівства. Маршалок Буковинського крайового сейму (1870—1871), (1884—1892). Троюрідним братом Стефана Василька був Микола фон Василько — видатний український політичний діяч і дипломат. Професійна діяльністьСередню освіту здобув у Чернівецькій вищій гімназії. Після відповідної професійної військової підготовки 22 вересня 1890 року був зарахований лейтенантом резерву в 9 ц.к. драгунський полк Ойґена фон Піретта де Бігаіна. У 1909 році разом із донькою Зоєю перейшов з православного обряду в римо-католицький з нагоди святкування 60-ліття правління Його Величності. Того ж року йому присвоєно звання і чин секційного радника з податковими пільгами, 1 грудня 1915 на тих самих умовах — міністерського радника. Від 1 червня 1914 року міністр внутрішніх справ призначив його на посаду радника секції графа Карла фон Лодрона-Латерано замість заступника в Міністерській комісії з сільськогосподарських операцій у Міністерстві сільського господарства. Перша світова війнаЗ початком Першої світової війни пішов добровольцем на фронт. Дістав призначення у сформований за участи троюрідного брата Миколи фон Василька Руський Гуцульський добровольчий батальйон як командант у званні оберлейтенанта. Основні бойові дії, в яких брав участь разом з підрозділом, відбувались на Буковині, зокрема в районі «Чернівці-Раранча-Топорівці». 9 травня 1915 під Раранчею важко поранений в обидві ноги і відправлений у військовий госпіталь в Сату-Маре (Сучава). Незважаючи на проведених п'ять операцій, через загрозу зараження крові ампутовано ліву ногу, у зв'язку з чим полишив військову службу. У газеті «Буковина» (04.06.1915) було опубліковано «Повідомлення про поранення командира Легіону Гуцульських Стрільців Стефана Василька», в якому зазначалося: «Д-р барон Стефан Василько-Серецкий, хоробрий командант наших Гуцульских Стрільців, ранений, як відомо, тяжко в битві коло Чернівців шрапнелем і трома вистрілами з карабіну в обі нозі, мусів піддати ся у Відни операції, при якій відтято єму ліву ногу, бо грозило затроєнє крови. Стан здоровля барона Василька ще грізний. Із щирого серця бажають своєму улюбленому провідникови Гуцульскі Стрільці, а з ними усі бук.[ковинські] українці, якнайскоршого виздоровліня». Нагороджений Хрестом Військової Заслуги 2-го ступеня та Залізним хрестом 2-го ступеня на біло-чорній стрічці (Імператорський дозвіл на носіння від 23 січня 1916 р.).[1] [2] Командант бригади, в якій числився батальйон фон Василька, оберстлейтенант Деніла Папп, написав: «D. Stephan Freiherr von Wassilko-Serecki був старшиною гуцульської сотні з кінця лютого 1915 року. 9 травня 1915 року в бою під Раранче, коли він повів свою роту в контратаку на ворога, що проник на базу і значно просунувся вперед, він був поранений першим, проявивши надзвичайну відвагу».[3] 20 листопада 1917 року отримав звання капітана (у відставці).[4] [5] [6] 1 червня 1918 року кайзер нагородив його Лицарським хрестом австрійсько-імперського ордена Леопольда за його заслуги на посаді радника міністрів у Міністерстві внутрішніх справ.[7] 19 грудня 1905 р. Стефан був удостоєний титулу імператорського камергера[8], а вищою резолюцією від 29 серпня 1918 в Екарцау (диплом від 19 жовтня у Відні) цісар Карло за вірність імперії та особисту жертву титулував його графом.[9] Родина Стефана Василька стала єдиною з румунів Австро-Угорщини, удостоєною такого титулу. Післявоєнний періодПісля війни в основному присвятив себе родині і написанню книжок, окремі з яких на думку фахівців були доволі успішними проектами. Помер 31 серпня 1933 в місті Зальцбург Австрійська Республіка. Могила на цвинтарі в Ґрінцінґу (Відень) поряд з могилами дружини і дочки. Галерея
Джерела1. Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914—1921. В.Старик 4. Заполовський В. Національні збройні формування з Буковини в обороні краю (1914-1916 рр.) // Буковина – мій рідний край. – Матеріали ІІ Історико-краєзнавчої конференції молодих дослідників, студентів та науковців. – Чернівці, 1997. – С. 70-73
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
_um_1905.jpg)
