Ванчицький Степан

Степан Карлович Ванчицький
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився14 жовтня 1888(1888-10-14) Редагувати інформацію у Вікіданих
с. Красне, Скалатський повіт, Австро-Угорщина (нині Гусятинський район, Тернопільська область, Україна
Помер18 листопада 1969(1969-11-18) Редагувати інформацію у Вікіданих (81 рік)
Сідней, Австралія
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьадвокат
Alma materюридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяУНДО Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Ванчицький Степан у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ванчицький Степан Карлович (*14 жовтня 1888 р., с. Красне Скалатського повіту, нині Тернопільської області — 18 листопада 1969 р., Сідней, Австралія) — суспільний діяч у краї і на еміграції, правник, член НТШ, журналіст.[1]

Життєпис

Закінчив українську гімназію в Тернополі, потім юридичний факультет Львівського університету (1908–1913). Був учасником визвольних змагань у лавах Українських Січових Стрільців.[1]

Від початку 1928 р. вів обласну адвокатську канцелярію в Сяноці (до 1944), організовував читальні і філію «Просвіти» в селах і містечках Лемківщини, діяльний ви товаристві «Сільський Господар»,[1] боровся проти спроб польських урядових кіл полонізувати українців Західних Карпат. На належну висоту підняв тут рільничу освіту. Працював спільно з художником Л. Гецом, проф. М. Іваненком, о. Степаном Венгриновичем, етнографом І. Добрянською.

У 1939 р. створив у Сяноці «Український Комітет», був обраний головою Української Народної Ради. Був кілька разів ув'язнений. У липні 1944 р. виїхав до Німеччини, а потім до Австралії.

Активіст українського громадського життя у Сіднеї; заступник Української громади НПВ (1957 і 1959), діючий голова осередку праці НТШ (1957).

Журналістська діяльність

Журналістську діяльність розпочав ще в 1914 р. В Галичині співпрацював у газетах «Діло» та «Українське Слово».[1]

Багато писав про Лемківщину в часописі «Лемківські вісті», «Лемківському календарі», газ. «Наш Лемко». Окремі статті: «Лемкам належиться їхня рідна земля» (1968), «Лемківщина — самоцвіт України» (огляд суспільного життя на Лемківщині в 1918–1944, 1969), «В огні окрадена» (до трагедії лемків у 1944–1947 рр., 1967) та інші, вельми цінні для вивчення історії лемків.

Примітки

  1. ↑ а б в г Енциклопедія української діяспори / гол. ред. Василь Маркусь ; Наукове Товариство ім. Шевченка, Національна академія наук України. — К. : ІНТЕЛ, 1995. — Т. 4 : Австралія, Азія, Африка. — ISBN 978-5-7702-1069-9. — С. 51.

Джерела