Білоножко Степан Юхимович

Білоножко Степан Юхимович
Народження1 травня 1919(1919-05-01)
Митченки Чернігівської губернії
Смерть9 грудня 1978(1978-12-09) (59 років)
Москва
хвороба
ПохованняНоводівичий цвинтар
КраїнаСРСР СРСР
ОсвітаВійськова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
ПартіяКПРС
Званнягенерал-полковник
Війни / битвибитва за Кавказ
Білоруська наступальна операція
битва за Берлін
Нагороди
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Олександра Невського (СРСР) орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ступеня медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Кавказу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Order of 9 September 1944 орден Відродження Польщі медаль «50 років Монгольській Народній Революції» Jubilee Medal "30 Years of the Victory over militaristic Japan" орден Тудора Владимиреску орден Червоного Прапора Jubilee Medal "50 Years of the Mongolian People's Army" медаль «За зміцнення дружби по зброї»

Степан Юхимович Білоножко (1 травня 1919, село Митченки, Конотопський повіт, Чернігівської губернії — 9 грудня 1978, Москва) — радянський військовий діяч, генерал-полковник (1970 рік), відомий колекціонер мисливських трофеїв. Депутат Верховної Ради СРСР 8—9 скликань (1970—1978).

Біографія до війни

Народився і виріс на Чернігівщині, в Бахмацькому районі (на той час у Конотопському повіті), в родині селян. За національністю українець.

У Червоній армії з 1937 року. Закінчив Саратовське бронетанкове училище в 1939 році. З 1939 року — командир танкового взводу, командир роти в автомобільному батальйоні. Учасник Радянсько-фінської війни 1939—1940 роках. Був поранений. З березня 1941 року — ад'ютант, старший ад'ютант танкового батальйону.

Друга Світова війна

Воював у Другій світовій з січня 1942 року. Був офіцером зв'язку 140-ї танкової бригади. З травня 1942 року — старший помічник начальника штабу автобронетанкового управління 12-ї армії на Південному фронті, з вересня 1942 року — заступник командира танкового батальйону, з жовтня 1943 року — начальник оперативного відділу автобронетанкового управління Північної групи військ Закавказького фронту, з березня 1943 року — помічник начальника штаб розвідки, потім заступник начальник штабу 92-й танкової бригади на Північно-Кавказькому фронті, з жовтня 1943 рік — заступник начальник штабу з оперативної роботи 19-ї гвардійської танкової бригади, з березня 1945 р. — начальник штабу 16-ї самохідно-артилерійської бригади.

Член ВКП(б) з 1943 року.

Особливо відрізнився у битві за Кавказ, у Білоруській стратегічній наступальній операції, у Берлінській наступальній операції. Війну закінчив майором. За роки війни поранений 4 рази і одного разу контужений.

Служба після війни

У 1950 році закінчив Військову академію ім. Фрунзе. Служив начальником оперативного відділення і начальником штабу дивізії. У 1957 році закінчив Вищу військову академію ім. Ворошилова, а в 1969 і в 1977 роках — Вищі академічні курси при цій академії. З грудня 1957 року — командир 20-ї танкової дивізії. З травня 1963 року — перший заступник командувача армією. З 1964 по 1967 роки — головний військовий радник в Сирії. Одночасно з грудня 1965 року знаходився на посаді заступника командуючого Одеського військового округу, але фактично увесь час до 1967 року знаходився в Сирії. З серпня 1967 року служив у військах Об'єднаних Збройних сил держав-учасників Варшавського договору. 7 травня 1960 року отримав звання генерал-майора.

З 1968 року — 1-й заступник командувача, а з січня 1970 року — командувач військами Туркестанського військового округу.

Лікувався від ниркової недостатності в Києві. Помер у грудні 1978 року в Москві, у віці 59 років. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Колекції тварин

Користуючись своїми можливостями під час служби, активно займався трофейним полюванням. За роки служби в Середній Азії зібрав величезну колекцію, яка включала переважно ссавців, як копитних, так і хижих, а також великих птахів. Незадовго до смерті опинився в Києві, в лікарні в Феофанії, де лікував нирки. Там відбулася зустріч з керівниками зоологічного музею Центрального науково-природничого музею АН УРСР, під час якої було домовлено передати більшу частину колекції до музею. Проте невдовзі помер, і за колекцією було відряджено одного з молодих науковців ЦНПМ Юрія Міщенка. Вдова, попри заповіт, категорично відмовлялася передавати колекцію, проте, зважаючи на приїзд з далекої академічної установи науковця, погодилася зібрати невеликий контейнер трофеїв, який і було доставлено до Києва та виставлено в експозиції ННПМ. Ці зразки зберігаються в музеї дотепер. Доля інших зразків залишилася невідомою.

Мисливські пригоди Степана Білоножка докладно описані у книзі Едуарда Нордмана «Штрихи к портретам: Генерал КГБ рассказывает» у розділі «Шараф Рашидов». Його неодноразово звинувачували у надмірному браконьєрстві, проте все це залишалося непідтвердженим, а в перевірених випадках — наклепом, для чого використовували традиційну для радянських часів практику анонімок (автори яких були встановлені дуже швидко в рамках системи відслідковування анонімників)[1].

Нагороди

  • Орден Леніна, Два ордени Червоного Прапора, орден Олександра Невського, Орден Вітчизняної війни 2 ст., Орден Червоної Зірки, Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 3 ст., Медаль «За оборону Кавказу», іноземні ордени та медалі.

Вшанування

Пам'ять про Степана Юхимовича Білоножка живе в Митченках: у 2000 році вулицю, на якій народився і провів юнацькі роки видатний полководець, перейменовано на його честь[2].

Примітки

  1. ↑ Едуард Нордман. «Штрихи к портретам: Генерал КГБ рассказывает». 2004, 2015. 220 с. ISBN 985-6302-40-4. Архів оригіналу за 29 грудня 2018. Процитовано 27 вересня 2017.
  2. ↑ Д.Білецький (18 грудня 2009). Прощальное письмо землякам-митченцам. Бахмацька районна незалежна газета «Порадник». Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 18.11.2017.

Література

  • Советская военная энциклопедия. Москва, 1990. Военное издательство, том 1. — С. 359.
  • Окороков А. Тайные войны СССР. Советские военспецы в локальных конфликтах XX века. М., 2012.
  • Феськов В. И., Голиков В. И., Калашников К. А., Слугин С. А. Вооруженные силы СССР после Второй мировой войны: от Красной армии к Советской (часть 1: Сухопутные войска)/ под науч. ред. В. И. Голикова. — Томск: Изд-во НТЛ, 2013.