|
Бійня у Ремелі
Бійня у Ремелі, Різанина у Ремелі, Трагедія села Ремель — воєнний злочин масового вбивства мирних жителів села Ремель, скоєний змішаним військовим підрозділом нацистських есесівців та польського шуцманшафту 17 березня 1943 року. З понад 500 мешканців вдалось вижити тільки 73 особам. Усі будівлі, за винятком школи, були спалені. Багато жертв убито з особливою жорстокістю, зокрема учні місцевої школи спалені живцем в одному з господарських будинків[1]. Тіла більш ніж 400 жертв поховані у братській могилі. Передумови1 березня 1943 року підрозділ УПА напав на нацистську комендатуру в містечку Олександрія. Через кілька днів повстанці напали на охорону залізничного моста через Горинь у районі Олександрії. Крім того, 15 березня всі українці, які служили у німецькій поліції, перейшли зі зброєю до УПА. Поляки з колонії Пухава донесли нацистам про те, що серед нападників на німецькі об'єкти були вихідці з Ремеля, а місцевий польський поміщик на прізвище Колодзєйчик навмисно надав нацистам неправдиву інформацію про те, що в Ремлі нібито є осередок УПА[2]. Перебіг подійБлизько 3-ї години ночі 17 березня 1943 року з польської колонії Осада Креховецька, де містився концтабір, до села підійшов змішаний польсько-нацистський відділ. Село було оточено трьома кільцями есесівців. Усередину пропустили польських шуцманів, які почали вчиняти вбивства[2]. На початку нападу жителі села не знали причини оточення і вважали, що починається акція набору працівників у Німеччину. У зв'язку із цим багато хто з мешканців не вжив жодних заходів, щоб зберегти своє життя. Наміри нападників стали зрозумілими, коли почалися перші вбивства та підпали будинків. Хронологічно відбулося дві фази знищення села. Перша найактивніша тривала до обіду, після цього виконавці виїхали назад до Осади Креховецької на обід. Потім відбулася друга фаза, впродовж якої знищили тих жителів, які ще залишилися живими й перебували у схованках. Після знищення населення та будівель німці змусили жителів Олександрії прибути на руїни села та перегнати звідти худобу, яка ще залишилася жива, а також забрати запаси їжі та продовольства[3]. Різним способом удалося врятуватися 73 особам. Хтось зумів утекти, когось не знайшли у сховку, а хтось залишився живим після масових розстрілів через неуважність убивць. Єдина особа, яку нападники відпустили, був учитель Леонід Вечора, оскільки той був поляком за національністю[4]. Вцілілих прихистили мешканці навколишніх сіл, хоч останні й ризикували. Серед сімей, які допомагали ремельцям, була й родина першого Президента України Леоніда Кравчука, яка тоді жила в селі Великий Житин[5]. Через кілька днів жителі навколишніх сіл викопали спільну могилу, деяких поховали в їхніх дворах[6]. Способи вбивствОсновним способом убивств був розстріл лежачих. Людей, яких застали в хатах або місцях сховку, виводили, часто у хлів, наказували лягати й після цього розстрілювали. Крім того, у випадках масового скупчення використовували підривання гранатами. Найжорстокішим було спалення людей живими. Таким способом убили учнів місцевої школи, які зранку прийшли на уроки. Їх відвели у сусідню дровітню, яку підпалили[1]. Деяких мешканців, яких вбивці зустрічали на вулицях також кидали живими у палаючі будинки. Доля винуватцівВідразу після знищення Ремля один уцілілий хлопець зумів пробратись у будинок поміщика Колодзєйчика, який відіграв фатальну роль у долі села, та вбити його. Ім'я хлопця невідоме[7]. Решті німців і поляків здебільшого вдалося безкарно виїхати з Волині разом із нацистськими військами, що відступали. Реакція24 березня 1943 року об'єднана група УПА у складі сотень «Недолі», «Жука», «Очмани» та «Клена» знищила охорону концтабору разом з комендантом і звільнила 176 в'язнів[8]. Особи, які були вбиті у Ремелі 17 березня 1943 року
Пам'ятьУ радянську добу у Ремелі, який поступово відродився, було встановлено пам'ятник жертвам бійні 17 березня 1943 року. Однак, з огляду на політико-ідеологічні причини, трагедія Ремеля не набула широкого розголосу та повноцінного висвітлення. Згодом встановлено пам'ятник на місці колишньої школи. Проводяться заходи з увічнення пам'яті жертв. Див. такожПримітки
|
||||||||||||||||||
