Бучацький Омелян Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бучацький.
Омелян Бучацький
Народився20 березня 1918(1918-03-20)
Львів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер1 вересня 1997(1997-09-01) (79 років)
Сідней, Австралія
ГромадянствоЗУНР ЗУНР}
Діяльністьхокеїст, баскетболіст, тренер, письменник, журналіст

Бу́чацький Омелян Олександрович (20 березня 1918, Львів — 1 вересня 1997) — український хокеїст, баскетболіст, тренер, учасник Олімпіади ДП 1948 року. Чемпіон Австралії, призер чемпіонату Австрії з хокею, а також журналіст — активний дописувач до різноманітих періодичних видань України та української діаспори за кордоном.

Біографія

Омелян Бучацький народився у Львові весною останнього року Першої світової війни в родині отця Олександра Бучацького й Марії Сосенко, доньки Ксенофонта Сосенка. Батько Омеляна був відомим громадським діячем, опікуном молоді, директором ремісничих бурс у Львові, одним з найближчих співпрацівників митрополита Андрея Шептицького.

Омеляна кликали Мільо. Він був невисокого зросту, надзвичайно рухливим і кмітливим хлопцем. З юних літ захопився різноманітними спортивними іграми — футболом, хокеєм, баскетболом, настільним тенісом, бігом на ковзанах. Він учився у Головній академічній гімназії, де разом з іншими учнями з власної ініціативи створив спортивний гурток «Богун», що проводив змагання з ровесниками з польських гімназій. Згодом українці, набравшись майстерності, стали непереможними в неофіційних гімназійних першостях Львова, а найменший з них, але найбагатший спритністю та духом, — Омелян — визнаним лідером «Богуна». 1934 року керівництво СТ «Україна» запросило усіх членів «Богуна» до своїх лав і відтоді Бучацький посів постійне місце в першій команді товариства. 1936 року, закінчивши гімназію, почав студіювати право у Львівському університеті. Тоді ж, восени, його відправили до тренувального табору найздібніших молодих хокеїстів Польщі, який вів спеціально запрошений тренер з Канади. На цьому зборі Омелян також пройшов тренерський курс. Це дозволило йому ще в дуже молодому віці (щойно минув 21 рік, коли прийшла осінь 1939 року) розпочати працю граючого тренера у «Спартаку», а одночасно тренувати команду Інституту радянської торгівлі.

Весною 1941 року дев'ятеро найкращих хокеїстів Західної України (серед них — Юрій Дицьо, Омелян Бучацький, Роман Маринець та ін.) отримали у відділі фізкультури львівського ОККПб(У) так звані «путівки» на роботу в московських i ленінградських командах ЦСКА (тоді ЦДКА), «Спартак» і «Динамо», як висловився Омелян Бучацький, «аби вчити москалів хокею».[1]

Омелян Бучацький був активним дописувачем до українського спортового тижневика «Змаг», бо мав про що розповідати, виступаючи у змаганнях з різних видів спорту. Саме він залишив нам спогад про першу воротарську маску, яку змайстрував і почав використовувати голкіпер «України» Микола Скрипій.

За часів військової окупації Львова Омелян продовжував виступати в «Україні». Команду часто запрошували до турнірів за участі німецьких, словацьких та чеських команд.

У часи Другої світової війни еміґрував за кордон. Разом з дружиною провів кілька років у таборі переміщених осіб Міттенвальд. Там у подружжя народився старший син. Згодом вони перебралися до Австралії, де прожив до кінця свого життя. Після еміґрації Омеляну лише раз вдалося відвідати Україну, у 1991 році. По собі залишив двох синів та великий спадок публіцистичних матеріалів. Надзвичайно цікавими є його спогади про пережиття часів Другої світової війни, перебування і таборах Ді-Пі й еміґрації.

Див. також

  • Воротарська маска — Омелян Бучацький залишив спогад про першу воротарську маску, яку змайстрував і почав використовувати голкіпер «України» Микола Скрипій: «Наша команда мала найкращого воротаря Львова, якого польські клуби не раз позичали у нас для міжнародних матчів. Микола Скрипій, якого ми називали „Тигрис“, за його звинність і відвагу, був, мабуть, перший у світі хокейний воротар, який сам зробив для себе охоронний шолом з примітивною дротяною сіткою на обличчя. Це сталося після того, як в одній грі кружок (тепер — шайба) несподівано потрапив йому в обличчя, після чого Микола виплюнув на лід кілька вибитих зубів. Ми завмерли, а він замісіть тих зубів поклав собі до писка трохи льоду для замороження болю і був готовий грати далі. А до наступної гри приготував собі ту маску».

Примітки

  1. ↑ Сек А. Вітчизняній «гаківці» — не 40 років, а вже понад 90! [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

Джерела

Посилання