Бурлака Леонід Антонович

Леонід Бурлака
Ім'я при народженніЛеонід Антонович Бурлака
Дата народження9 жовтня 1938(1938-10-09)
Місце народженняОдеса, Українська РСР, СРСР
Дата смерті15 вересня 2024(2024-09-15) (85 років)
Місце смертіОдеса, Україна
ГромадянствоСРСР СРСР → Україна Україна
Alma materВсеросійський державний інститут кінематографії
Професіякінооператор, оператор-постановник
Кар'єра1956—1999
ЧленствоНаціональна спілка кінематографістів України
Нагороди
орден «Знак Пошани» орден «За заслуги» III ступеня
заслужений діяч мистецтв України
IMDbID 0122091
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бурлака.

Леонід Антонович Бурлака (9 жовтня 1938, Одеса, УРСР, СРСР — 15 вересня 2024, Одеса, Україна) — радянський і український кінооператор-постановник. Член НСКУ (1969). Заслужений діяч мистецтв України (1994)[1]. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2009)[2].

Життєпис

У дитинстві жив з батьками в центрі Одеси поблизу з площею Карла Маркса (нині Європейська площа), де знімалося багато фільмів. Приходив туди зі своїми дворовими приятелями — дивився, цікавився, спостерігав процес фільмування. Старший брат маленького Льоні захоплювався фотографією — зацікавив і навчив його фотосправі. З цього все і почалося. Після закінчення школи не став вступати до інституту, а пішов працювати проявником плівки на Одеську телестудію, яка тільки була організована. Почав свою діяльність на Одеському телецентрі в 1956 році — освітлювачем, асистентом оператора, оператором.

З 1961 року почав працювати на Одеській кіностудії, ще не закінчивши інститут.

У 1963 році закінчив операторський факультет ВДІКу в Москві. Дипломна робота: «Молодожон» (1963, у співавт. з В. Авлошенком). Майстер курсу — О. В. Гальперін, який в різні роки виховав масу прекрасних операторів (В. Нахабцев, А. Мукасей, О. Рибін, М. Агранович, І. Міньковецький, Н. Ардашников, Д. Долінін, Г. Маранджян, В. Якушев та ін.). Після закінчення інституту у Л. Бурлаки була можливість залишитися в Москві, але він повернувся в рідне місто.

З 1963 р. — оператор Одеської кіностудії художніх фільмів. Зняв понад 40 прокатних фільмів і близько 20 телевізійних. Працював з такими режисерами, як Петро Тодоровський, Григорій Поженян, Валентин Козачков, Вадим Лисенко, Віктор Жилін, Ігор Апасян, Радомир Василевський, Володимир Рябцев, Олександр Амелін та ін.

Найвідоміша операторська робота Леоніда Бурлаки — картина Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, 5 с).

Як режисер у 1990 році поставив короткометражний фільм «Ва-же-лі»/(рос.)«Ры-ча-ги» за мотивами однойменного оповідання Олександра Яшина.

Член Національної спілки кінематографістів України (1969).

В останні роки життя мав хворобу Альцгеймера[3]. Помер у 85-річному віці 15 вересня 2024 року[4].

Онук — режисер-документаліст, оператор Ігор Іванько, створивший про діда фільм «Крихка пам'ять» (2022).

Фільмографія

Режисер-постановник:

  • «Ва-же-лі»/(рос.)«Ры-ча-ги» (1990, к/м; за оповід. О. Яшина)

Оператор-постановник:

Примітки

  1. ↑ Указ Президента України від 21 травня 1994 року № 242/94 «Про присвоєння почесних звань України працівникам кінокомбінату „Одеса-фільм“». Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
  2. ↑ Указ Президента України від 29 травня 2009 року № 377/2009 «Про нагородження працівників акціонерного товариства „Одеська кіностудія“». Архів оригіналу за 7 лютого 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
  3. ↑ Ігор Іванько: «Для мене він — супер-дід»
  4. ↑ Пам'ятатимемо…
  5. ↑ Venice Film Festival: Awards for 1965 (imdb.com). Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
  6. ↑ Верность (1965) на kino-teatr.ru [Архівовано 29 листопада 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  7. ↑ «Без ошейника» (1995) на kino-teatr.ru [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.](рос.)

Джерела