Бурда Олександр Федорович

Бурда Олександр Федорович
Народження12 квітня 1911(1911-04-12) або 1911[1]
Ровеньки
Смерть25 січня 1944(1944-01-25) або 1944[1]
с. Лукашівка, Монастирищенський район, Вінницька область, Українська РСР
Країна СРСР
Рід військБронетанкові та механізовані війська
ОсвітаСаратовське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ
Роки служби1932—1944
ПартіяКПРС
Звання Підполковник
КомандуванняQ21634851?
Війни / битвиНімецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Вітчизняної війни I ступеня
Відмінник РККАРадянська гвардія
Знак поранення

Олександр Федорович Бурда (12 квітня 1911 — 25 січня 1944) — радянський офіцер, танковий ас, гвардії підполковник.

Біографія

Народився 12 квітня 1911 року у селищі Ровеньки (нині місто в Луганській області), у родині донецького шахтаря. Українець. Старший син у багатодітній сім'ї (9 дітей). Батько загинув у громадянській війні.

Закінчив 6 класів. Спочатку був пастухом, потім вивчився на електромонтера, пізніше працював слюсарем на шахті № 15 «Валентинівка» (нині закрита шахта «Ударник») у Ровеньках.

У 1932 році призваний в армію, проходив службу у 5-й важкій танковій бригаді. З цього року — член ВКП(б). Після закінчення полкової школи в 1934 Бурда отримав спеціальність кулеметника третьої вежі. Так розпочалася його кар'єра танкіста. Потім був призначений командиром центральної вежі. Пройшов спеціальні курси, якими керували інженери із заводу, що виготовляє танки Т-35.[2]

1936 року закінчив у Харкові курси з підготовки середніх командирів. Пройшов шлях від механіка-водія танка до командира навчального радіозводу. Після закінчення курсів став командиром взводу та служив у навчальній танковій роті Б. А. Шалімова. Після закінчення терміну служби вирішив пов'язати свою долю з армією[2].

1939 року Бурда — слухач автобронетанкових курсів удосконалення командного складу у місті Саратов, які він закінчив напередодні війни, склавши всі предмети на «відмінно». У короткий термін досконало вивчив та освоїв танкову справу. Його майстерність та успіхи відзначені наказом командувача Приволзького військового округу. Нагороджений значком «Відмінник РСЧА»[3].

Далі проходив службу в 14-й важкій танковій бригаді (до 1939 — 5-а важка танкова бригада), розташованій у місті Станіславів. Призначений командиром роти середніх танків Т-28. Улітку 1940 року на основі 14-ї бригади було створено 15-ту танкову дивізію. У її лавах О. Ф. Бурда служив разом зі своїм другом та суперником П. А. Заскальком та багатьма іншими танкістами, які потім воювали у лавах бригади Катукова[2].

У роки Німецько-радянської війни

Німецько-радянська війна застала О. Ф. Бурду біля західного кордону, у місті Станіславів у 15-й танковій дивізії. У перші дні війни отримав бойове хрещення — прикриваючи відхід 15-ї танкової дивізії, розгромив німецький танковий підрозділ у Вінницькій області. У цьому бою командиром гармати Т-28 був танкіст-ас — сержант Стороженко В. Я.[3]

До 4-ї окремої танкової бригади Олександр Федорович прийшов командиром роти. На його бойовому рахунку вже значилося 8 знищених танків і 4 колісні машини супротивника. За час війни брав участь у боях під Орлом та Мценськом, на Волоколамському шосе, на Калінінському фронті та на Воронезькій землі.

У вільний від боїв час — веселун, танцюрист, пісняр.

Перше бойове завдання, успішно виконане підрозділом Бурди у складі 4-ї бригади, полягало у розвідці сил противника в Орлі[4]. 4 жовтня[3][5] 1941 разом із командиром 1-го танкового батальйону капітаном В. Гусєвим і десантом мотопіхоти його підрозділ Т-34 і КВ-1[5] із засідки знищило колону моторизованої піхоти противника. Бойовий рахунок групи Бурди становив 10 середніх і легких танків[3], 2 тягачі з протитанковими гарматами, 5 автомашин із піхотою, 2 ручні кулемети і до 90 солдатів і офіцерів противника. Документи та захоплені полонені допомогли встановити, що перед фронтом бригади перебував 24-й моторизований корпус Гудеріана у складі двох танкових (3-я та 4-та) та однієї моторизованої дивізій. Було встановлено, що «противник, спішно підтягуючи свої резерви, головними силами прагне розвинути успіх, діючи вздовж шосе Орел — Мценськ — Тула і з південного напрямку забезпечити вихід до Москви»[3].

Зовнішні зображення
Передовые немецкие танковые части на станции Матрёнино, 17 ноября 1941 года. Архів оригіналу за 27 червня 2012.
На фото А. Ф. Бурда, Ф. Є. Столярчук, Є. А. Луппов, 1-а гвардійська танкова бригада, Західний фронт, зима 1941—1942 року.

Під час літніх боїв 1942 року Бурда був поранений, осколками триплексу й окалини було пошкоджено очне яблуко, після успішної операції зір вдалося зберегти. Ось як описував цей момент у своїх мемуарах маршал Катуков[6]:

В разгар боя машина Бурды выскочила на задворки села и вдруг командир увидел замаскированную в огородах и садах батарею противотанковых орудий. Немецкие артиллеристы тоже заметили танк Бурды. Снаряды загрохотали по броне тридцатьчетвёрки. И тут случилось почти невероятное: вражеский снаряд влетел прямо в канал ствола танковой пушки и разорвался внутри машины.

У січні 1943 року командир полку Бурда мав здійснити глибокий пошук по тилах противника, щоб знайти і вивести з оточення велику групу кавалеристів. Вміло використовуючи місцевість та погодні умови, танки Бурди без перешкод перейшли лінію фронту. Під час пошуку танкісти розгромили німецьку автотанкову колону. Кавалеристи були знайдені, і на броні та санях переправлено через лінію фронту. І хоча противник вже знав, що в його тилу перебуває радянський танковий полк, і готувався відбити напад, танкісти Бурди спільно з 3-ї механізованою бригадою, що тримала оборону на лінії фронту, прорвали лінію фронту і майже дві доби прикривали вихід кавалерійського загону з оточення[7].

У наступальній операції під час введення армії у прорив у районі Грузька у бік Бердичів-Козятин-Вінниця О. Ф. Бурда вже командував 64-ю гвардійською танковою бригадою (49-ю танковою бригадою). Із 23 грудня 1943 року по 25 січня 1944 року бригада пройшла 200 кілометрів, звільнила низку населених пунктів, знищила німецьких солдатів і офіцерів — 2060, танків — 43, із них 14 «Тигрів», гармат різного калібру — більше 126, самохідних гармат «Фердинанд» — 9, складів із боєприпасами та іншим майном — 5.

У боях на Курській дузі танкова бригада Бурди перебувала у смузі удару німецьких військ. За спогадами генерала М. Катукова: «За повідомленням командира 49-ї танкової бригади О. Ф. Бурди, з їхньої ділянці противник атакував безупинно. По п'ятдесят-сто танків йшло. Б'єш по них, а снаряди рикошетом відлітають. Втрати жахливі, шістдесят відсотків бригади» .

25 січня 1944 року під час прориву корсунь-шевченківського мішка противник 12 танками «Тигр» вийшов на командний пункт бригади в районі села Цибулів (нині селище Монастирищенського району Черкаської області в Україні). Створилася загроза знищення штабу бригади та захоплення цінних документів. У розпорядженні Олександра Федоровича був лише один танк, і Бурда вступив у єдиноборство з 12 танками супротивника. Вогнем свого танка Олександр Федорович вивів з ладу дві ворожі машини. За час бою штаб бригади встиг вийти з-під вогню та цінні документи було врятовано. У танк Бурди прямим попаданням влетіло кілька болванок. Осколком, що відлетів від броні всередині танка, Бурда був смертельно поранений[8].

За три года войны, что мы вместе прошли с Александром Фёдоровичем, не было, пожалуй, ни одного крупного сражения, в котором он бы не участвовал. На Курской дуге он учил танкистов, как надо держать активную маневренную оборону в масштабах бригады, в Белгородско-Харьковской операции показал образец того, как надо водить танки в стремительное наступление. И закончил он свой путь в Корсунь-Шевченковской операции. Лихими налётами сковал противника на одном из участков, не дав ему выйти из котла.

— Дважды Герой Советского Союза Маршал бронетанковых войск Катуков М. Е. На острие главного удара. Издание второе, исправленное / М.: Военное издательство Министерства обороны СССР, 1976. — С. 291.

На думку однополчанина О. Ф. Бурди підполковника запасу Б. В. Зозулі, подвиг комбрига полягав у наступному:[9]

  1. Будучи выдержанным и дисциплинированным, не сменил КП без разрешения старшего начальника, несмотря на то, что обстановка была крайне тяжелой;
  2. Своим мужеством и спокойствием вселил в своих офицеров и солдат уверенность, что все кончится благополучно и тем предотвратил замешательство в самую трудную минуту;
  3. Невзирая на большую опасность, смело вступил в бой с превосходящими силами противника, отвлек огонь на себя и тем самым обеспечил вывод штаба на новые позиции и спасение знамени бригады, хотя и ценой своей жизни.

За подвиг і мужність указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 квітня 1945 Олександру Федоровичу Бурді присвоєно (посмертно) звання Героя Радянського Союзу. Олександра Федоровича поховано в селищі Ружин (Житомирська область), де йому встановлено пам'ятник.

Усього екіпажем О. Ф. Бурди було підбито понад 30 танків[10]. У О. Ф. Бурди залишилися дружина Ганна Іванівна та дванадцятирічний син Євген.

Нагороди

Пам'ять

Іменем танкіста названо один із районних центрів України. У селищі Ружин одна з вулиць зветься «Імені комбрига О. Ф. Бурди», у рідному місті Ровеньки, Івано-Франківську та Чернівцях є вулиці «Героя Бурди», у селі Івахни є вулиця Бурди.

Примітки

  1. ↑ а б Faceted Application of Subject Terminology
  2. ↑ а б в Жуков Ю. А. Люди сороковых годов. Записки военного корреспондента. — Изд. 2-е, переработанное и дополненное. — М. : Советская Россия, 1975.
  3. ↑ а б в г д Лившиц Я. С. Первая гвардейская танковая бригада в боях за Москву (октябрь 1941 г. — апрель 1942 г.). — М., 1948.
  4. ↑ Герой Советского Союза Александр Фёдорович Бурда. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 5 листопада 2008.
  5. ↑ а б Лелюшенко Д. Д. Москва-Сталинград-Берлин-Прага. Записки командарма. — М. : Наука, 1987. — С. 41.
  6. ↑ Архивированная копия. Архів оригіналу за 4 грудня 2008. Процитовано 22 листопада 2011. {{cite web}}: Недійсний |deadlink=unfit (довідка) [Архівовано 2008-12-04 у Wayback Machine.]Архивированная копия. Архів оригіналу за 4 грудня 2008. Процитовано 22 листопада 2011. {{cite web}}: Недійсний |deadlink=unfit (довідка) [Архівовано 2008-12-04 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Барятинский М. Советские танковые асы. — М. : Эксмо, 2007. — С. 86. — (Танки в бою) — 10000 прим. — ISBN 978-5-699-25290-9.
  8. ↑ Катукова Е. С. Памятное. — М. : Издание Благотворительного фонда памяти писателя Владимира Чивилихина, 2002. — С. 254—256.
  9. ↑ Жуков Ю. А. Люди сороковых годов. Записки военного корреспондента. — Изд. 2-е, переработанное и дополненное. — М. : Советская Россия, 1975. — С. 293.
  10. ↑ Барятинский М. Советские танковые асы. — М. : Эксмо, 2007. — С. 38. — (Танки в бою) — 10000 прим. — ISBN 978-5-699-25290-9.

Джерела

  • Барятинский М. Б. Александр Бурда // Советские танковые асы. — М. : Эксмо, 2008. — С. 76—93. — (Танки в бою) — 5000 прим. — ISBN 978-5-699-25290-9.
  • Катуков М. Е. На острие главного удара. Издание второе, исправленное / М.: Воениздат, 1976.
  • Булкин С. П. Герои Отечества, 2-е изд., испр. и доп. Донецк, 1977. — С. 58—59.
  • Золотые Звезды Полесья. 3-е изд., испр., доп. Киев, 1985. — С. 68—70.
  • Подвиги, ставшие легендой. Донецк, 1985. — С. 97—100.
  • Архив МО СССР, ф. 299, оп. 3070, д. 570, лл. 63—65.
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. / М.: Воениздат, 1987.
  • Жуков Ю. А. Люди сороковых годов. Записки военного корреспондента. — Изд. 2-е, переработанное и дополненное. — М. : Советская Россия, 1975. — С. 281—294.