uk %D0%91%D1%83%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%86%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%BE

село Буківцьово
	; Краєвид з цвинтаря над селом Буківцьово
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Великоберезнянський район
Рада	Буківцівська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA21100070020064494
Основні дані
Засноване	1420
Населення	235
Площа	40 км²
Густота населення	5,88 осіб/км²
Поштовий індекс	89043
Телефонний код	+380 03135
Географічні дані
Географічні координати	48°49′25″ пн. ш. 22°40′16″ сх. д.H G O
Середня висота; над рівнем моря	430 м
Відстань до; обласного центру	47,3 км
Відстань до; районного центру	27,3 км
Найближча залізнична станція	Дубриничі
Відстань до; залізничної станції	18,5 км
Місцева влада
Адреса ради	89043 с Буківцьово, 46
Карта
	Буківцьово
	Буківцьово
Мапа
	Буківцьово у Вікісховищі

Буківцьо́во — село в Україні, з 2020 року увійшло до Дубриницько-Малоберезнянської сільської громади в Ужгородському районі (до адміністративно-територіальної реформи 2020 року у Великоберезнянському районі) Закарпатської області.

Назва

Колишня назва — Буківцеве. Очевидно, село отримало назву від урочища Букова або Буковець. Виникло набагато раніше, ніж з'явилася письмова згадка про нього.

Перша згадка у 1582 році як Bukóc.

1768 — Bukócz, 1773- Bukocz, 1800 — Alsó Bukócz, Felső Bukócz, 1808 — Bukócz, Bukowec, Bukowce, 1851-Bukócz, 1913 — Ungbükkös, 1925 — Bukovec, Bukoc, Bukocova, 1930 — Bukovcová, 1944 — Ungbukóc, 1983 — Буківцеве, Буковцево, 1995 — Буківцьово.

Географічні дані

Населення 235 осіб (станом на 2001 рік). Село розташоване у басейні річки Люта, її лівої притоки Бачави. Крайнє південно-східне село Лемківщини.

Історія

Засноване шолтесом та переселенцями в другій половині XVI століття.

Згідно з джерелами, що зберігаються в Угорському національному архіві, в 1631 році у селі налічувалися два шолтеських, два залежних і 20 желярських домогосподарств. У другій половині XVII — на початку XVIII століття Буківцьово поповнюється кількома шолтеськими і залежними господарствами.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 367 осіб, з яких 182 чоловіки та 185 жінок.^[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 227 осіб.^[2] 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.^[3]

Пам'ятки

У селі збереглася пам'ятка дерев'яної архітектури — церква св. Анни, яка належить до церков барокового стилю.

Дерев'яна церква на високому схилі в центрі села належить до кращих закарпатських церков барокового стилю, хоч первісно була збудована в бойківському стилі з трьома заломними верхами. З того часу лишилися зруби стін та шатрові завершення нави й вівтаря, збудовані з ялини.

За написом на одвірку, в 1791 р. церкву переробив майстер Григорій Макарович: СЫЄ СЛУПЫ ЗРОБИЛ ГРИГОРИЙ МАКАРОВИЧЬ POKY БАГО AΨЧА (1791) ". Над бабинцем було встановлено високу каркасну башту, а заломи шатрів нави і вівтаря сховалися під стрімким двосхилим дахом. Всі три зруби опоясує широке опасання. Башту завершили типовим бароковим двоярусним завершенням. Над вівтарем, на гребені даху встановлено ліхтарик з главкою. Разом з дерев'яною дзвіницею та дерев'яною вхідною брамою церква утворює цілісний ансамбль чудових споруд. Збережено гарний іконостас XVIII ст.

У 1751 р. записано: «Церква: деревляна, шинґлями покрита, образи всі. Книги кромі Октоиха, Евангелія, писаного Требника ниякі не суть. Звон один, теперь поблагословений. Фелон один. Чашу теперь купили, яка теперь и благословена. Другими слабо снабжена. Посвящена св. Михаилу Архангелу, благословена от Архіпрезбитера Березницкого».

Діє Свято-Троїцький жіночий монастир, заснований у 2015 році.