Борківський Федір

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Борковський.
Борківський Федір
Народився1902 Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер4 квітня 1942(1942-04-04) Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітик Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяОУН Редагувати інформацію у Вікіданих

Федір Борківський  (також Борковський[1]1902, Полтава — 4 квітня 1942 р., Полтава) — діяч Визвольних змагань 1917—1920 рр, пізніше діяч ОУН (фракція А. Мельника).

Життєпис

Служив в армії, з 1917 рр. — старшина Української армії, командував 2-ю чотою Першого автопанцерного дивізіону (ком. підполковник Чорний), до складу якої, як і до двох інших чот, входили 2 кулеметні автопанцерники та один з кулеметами і гарматою[2]. На початку січня 1918 р. був викликаний до Крутів, щоб протидіяти червоним силам, але через сніг панцерники не змогли взяти участь в бою[3]. За кілька днів взяв участь у придушенні повстання більшовиків у Києві, де командував автопанцерними силами, що штурмували завод «Арсенал» 16-18 і 22 січня, при цьому 17 січня був важко поранений.

Проходив у справі Спілки визволення України, відбув 10 років у Соловецькому таборі особливого призначення. Після звільнення жив жив в Полтаві на вулиці Монастирській, 15. Напередодні радянсько-німецької війни працював бухгалтером Полтавського хлібзаводу.

З 1941 р. пристав до Похідних груп ОУН (фракція Мельника), які розшукали його за старими контактами. У жовтні 1941 р. німецька окупаційна влада призначила його першим міським головою Полтави. Брав участь в установчих зборах Української національної ради в Києві. Заснував місцеве відділення Українського Червоного Хреста (голова Галина В'юн).

До складу президії обласної ради входили молодий учитель Олександр Дигас, Петро Дейнеко, Іван Клименко, Олександр Шаруда, «Ярослав Мудрий»[4], останній водночас був головою бандерівської групи активістів[5]. Зв'язковим президії УНР в Києві і членом Полтавської обласної ради був Зенон Городиський[6]. Разом з Борківським до мельниківської фракції входили редактор обласного часопису «Голос Полтавщини» Петро Сагайдачний (псевдоним), начальник полтавської поліції, член ОУН ще з еміграції Петро Чуй та його заступник Мирошниченко.

Віктор Ревегук так описує його у своїй книзі «Полтавщина під німецькою окупацією»:

Борківський був чоловіком середнього зросту, середньої статури. Улітку він ходив у коричневому костюмі й такому ж капелюсі, а взимку носив дороге темно-сіре пальто з каракулевим коміром і таку ж саму шапку. Їздив голова міської управи кінним екіпажем з візником, без охорони.

[1]

10 березня 1942 р. за ініціативою Борківського в місті були влаштовані Шевченківські свята[7]. Невдовзі після цього привів до присяги на вірність ОУН (м) місцеву ланку українських активістів.

Заарештований наприкінці березня 1942 р. разом з П. Дейнеко, Дигасом, Клименко та ін. і невдовзі страчений німцями за наступним звинуваченням:

Мер проводив у себе збори з прибічниками Бандери (так в оригіналі — насправді він був мельниківцем), в ході яких він пропагував ідею створення української армії для її боротьби з німецьким вермахтом.

[1]

Про обставини загибелі Ф. Борківського є коротка згадка в автобіографічному романі О. Мальченка (Олекси Ізарського)[8]. Галина В'юн у своїх спогадах вказувала, що українські патріоти стали жертвами радянської агентури, яка працювала в німецьких установах. М. Сарма-Соколовський наводить факти, згідно з якими принаймні одним зі зрадників був заступник начальника поліції Мирошниченко, який змінив на посаді Сагайдачного[6][9]. На посаді міського голови його змінив Андрій Васильович Репуленко.

У 2018 р. в Полтаві з нагоди 80-річчя ОУН було вшановано пам'ять Борківського[10].

Примітки

  1. ↑ а б в Архівована копія. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 7 червня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 червня 2018. Процитовано 8 червня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2018-06-12 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 8 червня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 7 червня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 7 червня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 9 червня 2018. Процитовано 7 червня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 червня 2018. Процитовано 7 червня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ Ізарський О. Полтава [Архівовано 1 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Сарма-Соколовський М. Червона плащаниця. — Київ, 1997, № 5-6. — С.20.
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 8 червня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Література

  • В'юн Г. Під знаком Червоного Хреста // Полтав. думка. 1994. № 3–8;
  • Марченко М., Розсоха Л. Спогади Миколи Сарма-Соколовського // Полтавська Петлюріана. П., 2003.
  • Ревегук В. Полтавщина в роки радянсько-німецької війни (1941—1945) — Полтава. Дивосвіт, 2010. — 292 с. Історико-краєзнавче видання. ISBN 978-966-8036-73-6.
  • Ревегук В. Похідні групи ОУН(м) на Полтавщині. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 24/2014, с. 158-166.

Посилання

Емблема ОУНМ Це незавершена стаття про діяча або діячку ОУН(М).
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.